Розділ №20. Ліки від смутку

Двері за міс Айл повільно зачинилися і в кабінеті запала тиша. Повітря  все ще здавалося розрідженим, наче вона, йдучи, забрала з собою весь кисень, залишивши по собі лише ледь помітний шлейф дорогих парфумів та гіркий присмак безнадії. Я відкинулася на спинку крісла, заплющуючи очі й відчуваючи, як професійна маска повільно сповзає, оголюючи втому, яку я так старанно приховувала від клієнтів, Мері та, найголовніше, від самої себе.

— Знаєш, Еверлін, твоя тактика з компліментами була... ризикованою, — пролунав голос Мері. Фея зникла, натомість над столом розгорнулася голограма маленької затишної вітальні з каміном, що потріскував. — Але мушу визнати, що на якусь мить її серце забилося сильніше. 

— Це була не тактика, Мері, — зітхнула, не розплющуючи очей. — Я справді бачу її красивою, поки вона бачить себе потворою. І це до біса сумно, Мері… Так сумно, що хочеться залізти під  ковдру з головою та сховатися від цього жахливого світу. 

— В такому випадку, у мене для тебе є трохи ліків проти смутку, — у її голосі прозвучало щось схоже на співчуття. Один з роботів пройшов у кімнату та залишив на моєму столі стакан та невеличкий пакунок. Зазвичай ця заноза в дупі не видавала подібної турботи, тому я насторожилась. — Не дивись так на мене. Це все залишив один дуже наполегливий чоловік через кур’єрську службу, п’ять хвилин тому.

— Брайт…? — зірвалося з моїх вуст і я випрямилася, з цікавістю розглядаючи пакунок. Всередині справді була плитка елітного шоколаду та записка, написана витонченим, впевненим почерком: "Трохи щастя вам".

— Саме так. Містер "Я-маю-пройти-курс-за-тиждень-інакше-всесвіт-вибухне". 

— Безсмертний чоловік, — хмикнула, ламаючи шматочок шоколаду. — І звідки він взяв стільки вільного часу…? З нас двох, я перебуваю на роботі значно частіше за нього. 

— Він же не може літати поки, — зауважила Мері, виставляючи на показ з шафи вішалку, де висів його темно-синій китель, який я так і не встигла повернути через "великий потоп". — Тому наразі ти в його пріоритетах.

— Як це мило… — мовила крізь зуби. 

Думка, що зі мною спілкуються лише через безвихідь неприємним відчуттям майнула по шкірі. Дивна симпатія, яка зародилась між нами за цей час, змушувала прагнути взаємності. Але розум вперто продовжував казати, що мої почуття були лише моїми почуттями. І аж ніяк не означали, що вони мають бути взаємними.  

Хотілося відповісти Мері щось більш нейтральне, але я не встигла.  Двері кабінету знову  відчинилися без попередження та впустили всередину Доміре. Вона виглядала так, наче виспалася вперше за місяць і на фоні раптового приливу енергії вирішила підкорити світ. Але в останню мить не розрахувала своїх можливостей та зупинилася на пів кроці.

— Еверлін! Ти бачила…? — вона застигла посеред кімнати, вдихаючи аромат кави. А потім спантеличено вперлася поглядом у плитку на столі. — Шоколад…?  Звідки в тебе така розкіш? 

— Подарунок від нахабного пацієнта, — тактовно ухилилася від відповіді та підсунула їй решту від подарунка. Або ж хабаря — не знаю я це коректно можна було назвати. — То що я там мала бачити?

— Звіт від техніків, — Доміре нахилилася ближче та із задоволенням відкусила шматочок. — Вони прийдуть увечорі, десь біля вісімнадцятої. Будуть міняти консоль на щитовій.

— Хороші новини. Ще одного потопу це приміщення не переживе. 

— А знаєш, чого не переживу я? — спокійно так запитала вона, сідаючи в моє крісло й розтягуючи інтригу. В її очах заблищали веселі іскри і я подумки вилаялася. Мене чекав допит. — Відсутності подробиць! Розповідай! Хто  це з тобою був вчора? 

— Пацієнт, — коротко відповіла я, відчуваючи, як мої щоки починають ледь помітно горіти. — Його направили з департаменту безпеки. Йому потрібно пройти обов’язковий курс психотерапії в додатку "Таймлес", щоб отримати допуск до польотів. Стандартна процедура.

— Стандартна процедура? — Доміре вигнула брову так сильно, що це виглядало майже комічно. — Для тебе хіба що. Цей "стандартний пацієнт" дивився на тебе з таким виразом обличчя, ніби прагнув у ту ж мить схопити тебе на оберемок, викрасти, загорнути у ковдру та сховати від всього цього божевілля у своїх обіймах. 

— Тобі здалося, Доміре. Він просто складний клієнт з надлишком сарказму.

— Ага, і з дуже хорошим смаком на верхній одяг, — вона вказала пальцем на вішалку, де напоказ висів кітель Брайта. — Втім, мушу визнати, тобі він личить навіть більше, ніж йому. Ти в ньому виглядала вчора приголомшливо. Це дуже бентежить чоловіків, повір мені.

— Я просто замерзла вчора та промокла, а він... —  спробувала знайти логічне пояснення, але штучний інтелект мене перебив.

— ...а він вирішив, що ти — стратегічний об'єкт, який потребує негайної герметизації, — вставила Мері, чия голограма тепер випромінювала тепле оранжеве світло, імітуючи затишок, якого в цьому кабінеті не було від дня його заснування. — Знаєш, Еверлін, згідно з моїми розрахунками, ймовірність того, що чоловік віддає свій формений кітель жінці просто через холод, становить приблизно сорок відсотків. Решта шістдесят з хвостиком відсотків припадають на підсвідоме маркування території. Він буквально повісив на тебе прапор свого відомства та заявив для всіх, хто тебе в ньому побачить, що ти його власність.

— Дякую, Мері, твоя статистика як завжди вчасна, — буркнула, намагаючись зосередитися на шоколаді, який  раптово став мені здаватися ще смачнішим. — Доміре, не слухай її. У неї стався збій у модулі після останнього оновлення. От і верзе всіляку нісенітницю. На вихідних перепрошию її. 

— Е, ні, люба, Мері каже діло, —  подруга вже встигла зручно вмоститися в моєму кріслі та закинути ноги на стіл, що було грубим порушенням корпоративної етики. Втім, у нашому крилі етика померла ще під час першого загострення у прибульців на фоні здешевлення палива та суцільних польотів, тому я не приділяла особливої уваги цьому. —  Ти бачила цей кітель? Це ж не просто шматок тканини. Це його статус. Його особиста броня! І він віддав її тобі. Знаєш, що це означає в перекладі з чоловічої мови на людську? "Я готовий мерзнути, аби ти не чхала поруч зі мною, бо твій нежить розіб’є мені серце".