Розділ №8. Міжгалактичні психи

Один міжгалактичний псих. Два міжгалактичних психи. Три міжгалактичних психи. Чотири... Я сонно блимала очима за своїм столом, переглядаючи робочий графік на сьогодні. Сказати, що він був щільним — нічого не сказати. За останній тиждень на Старлайт висадилося декілька екіпажів, тому зустрічей планувалося багацько. Інша справа, що система штучного інтелекту вже котру добу завершувала оновлення й користуючись прогалинами контролю — влаштовувала справжні іспити для моєї нервової системи. 

"Маріела", або як я звала її коротко "Мері" — ніколи не відрізнялася уважливим характером. Як і  всі подібні системи, вона мала свої переваги та недоліки. На відміну від своїх колег, Мері була більш емпатійною та розумною, і коли пацієнти казали, що підуть  втопитися, не підказувала їм найближчі адреси для цього. А просто зсувала графіки  заради непередбачуваних ситуацій. Але, як мінус, — ця нахаба могла на свій розсуд викидати такі трюки, як от з капітаном Брайтом. І тепер я мала злісно гризти свій батончик, споглядаючи на нескінченний список відвідувачів. 

— Не штучний інтелект, а нестерпне логічне чудовисько, — прошепотіла собі під ніс та сьорбнула кави. 

— Бажаєш, щоб я стала не логічною? — почула вона мене та блимнула рожевим світлом у кабінеті. 

— Бажаю, щоб ти не передавала мої особисті дані першим ліпшим психам! — категорично відрізала. — Чи хоча б попереджала про це, щоб я розуміла, що відбувається! А не калічила їх…

— Наступного разу я надішлю тобі системне сповіщення на електронну адресу. Рекомендую очистити вхідні листи, щоб надалі мої повідомлення не потрапляли у папку зі спамом, — промовив механічний голос, а я кровожерливо посміхнулася та зрештою повернула собі своє звичайне кам'яне обличчя. — Можливо у тебе залишились додаткові запитання чи доручення? 

— Залишились, — хитнула головою. — От скажи мені, люба, що такого наговорив тобі цей капітан, що ти надіслала йому мої контакти? Він погрожував тобі?

— Ні,  Еверлін. Капітан Брайт себе дуже коректно поводив під час розмови. Люб'язно спілкувався та перепросив за незручності. 

— Тоді навіщо, Мері? — ніяк не вгамовувалася. Попри весь свій “милий” характер, вона мала чітко прописані умови праці, і за ними, вона не мала права витворяти щось подібне. Тільки в екстрених випадках, щоб надати допомогу. Й ми з Доміре перепрограмували її на емоційну допомогу саме заради цього. — Що саме сказав тобі капітан, що ти прийняла це за дозвіл на порушення протоколу?

— Він промовився, що йому терміново треба довідка. І якщо ти напишеш її на день раніше, то він тебе розцілує за це, — без краплі каяття видала Мері, поки я мало не вдавилася кавою від подиву. — Тому я вирішила, що дана процедура допоможе покращити і його психоемоційний стан, і твій. 

— Розцілує…? — нарешті вичавила з себе, все ще не довіряючи почутому.  Голос зрадницьки  здригнувся десь між високою нотою істерики та басовитим обуренням. — Ти зараз серйозно…? Ти злила мої координати, домашній ідентифікатор і, мабуть, ще й колір моїх улюблених капців тільки тому, що якийсь психований капітан у стані афекту пообіцяв "поцілунки"?

Рожеве світло в кабінеті змінилося на м’яке бурштинове. Мері явно перейшла в режим терплячого співрозмовника для особливо агресивних клієнтів. Але якщо відвідувачі не здогадувалися про нього, то я, як людина котра самотужки вчила її цьому, могла чудово розпізнавати подібне нахабство. Тому злилася ще більше. 

— Так, Еверлін, — спокійно відкарбував голос із динаміків. — Нещодавно ти жалілася на постійну втому та виснаження, а згідно з моїми даними, подібний фізичний контакт стимулює вироблення окситоцину та дофаміну. Останній раз твій рівень дофаміну підіймався ще тоді, коли в їдальні випадково видали порцію шоколадних батончиків. Це було чотири місяці тому. Ситуація доволі критична, тому мною було прийняте рішення про збереження двох важливих одиниць суспільства. 

— Моя ситуація з шоколадними батончиками не має стосунку до протоколів конфіденційності! — грюкнула горнятком по столу. — Ти порушила третій параграф статуту Старлайту!

— Я діяла в межах Директиви про запобігання професійному вигоранню, — м’яко відрізала Мері. — Аналізуючи твій щоденник, який ти необачно зберігаєш у хмарі, до якої я маю повний доступ…

— Ти читала мій щоденник?!

— Ти сама відкрила мені доступ для того, щоб я вчилася людяності, — дипломатично уточнила вона. — Минулого вівторка ти написала: "Якби він мене знову обійняв я б стала найщасливішою людиною в галактиці". Капітан Брайт мав намір тебе поцілувати, а для цього потрібен тісний фізичний контакт. З погляду  математичної логіки — це ідеальний збіг попиту та пропозиції.

— Мері, — на мить заплющила очі, намагаючись не уявляти, як Брайт — двометрова гора м’язів — приходить до мене за довідкою про психічне здоров’я та починає виконувати свою "обіцянку". — Я писала про батька! А "Розцілувати" — це метафора! Гіпербола! Фігура мови, яку люди використовують, щоб висловити крайній ступінь вдячності, не маючи на увазі реальний обмін слиною!

— Оцінка ймовірності того, що це була метафора: сорок два відсотки, — механічний голос звучав підозріло самовпевнено та ще підозріліше ігнорував невигідні дані. — Проте, аналіз міміки капітана Брайта під час відеозв’язку показав розширення зіниць та мікрорухи м’язів обличчя, що вказують на… збудження нервової системи, або ж на хронічний недосип. У будь-якому разі, обидва стани лікуються за допомогою твоєї присутності.

— Ти з глузду з’їхала, — прошепотіла я, обхопивши голову руками. — Ти хоч розумієш, що він тепер думає про нас? 

— Я також врахувала твій генетичний код, — продовжувала Мері, ігноруючи мій розпач. — Ти маєш синдром рятівника, а капітан Брайт має три догани за порушення міжзоряного простору та одну — за бійку з андроїдом-митником. Він ідеально підходить під твоє бажання всім допомогти.