Новий "старий" 2009 рік. Частина 2.

Старенька маршрутка, в якій важко було відкрити двері, знову стояла біля зупинки "Сом", там де її чекала Олеся з татом. Та сама "6-ка", якось символічно було сідати саме в неї, оскільки останній раз з татом вона бачилась саме біля неї. І хоч попереду її чекав ще цілий вечір, цього здавалось їй надто мало. Вона зайшла і сіла на сидіння поруч з татом і міцно стиснула його руку.
Тато знову здивовано глянув на дочку, але вона усміхнувшись, відвела свій погляд до вікна, дивилась на засніжене старе місто свого дитинства з магазинчиками, які скоро замінять торгові центри, порожніми місцями, які стануть в майбутньому багатоповерхівками. Сніг, ще й досі сипав, а маршрутка досить швидко зупинилась на потрібній їм зупинці. Потрібно було ще трошки пройтись.
В дерев'яному домі бабусі світились вікна. Татова мама була вже дуже старенькою, тому ходила з паличкою, не дочувала, та й вже такі свята не дуже любила святкувати. Олеся  колись мріяла жити в цьому домі дорослою. Але не судилось. 
Але ще до того, після смерті бабусі він дуже змінився. З буяючого зеленню і різними квітами - він став зарослим зарослями, та ще й люди, яким дали його в дешеву оренду - позрізували без дозволу високі горіхи над домом і її улюблені яблуні. 
Але зараз він був "живим". Вони постукали в старечі двері й бабуся не відразу, але відкрила їх.
-О, а ви чому сьогодні приїхали. Мали ж завтра? - Здивовано запитала.
- Доброго вечора мамо. Та це Олеся дуже захотіла вас побачити.
- Доброго вечора.- Усміхнулась дівчина і побігла обіймати бабцю. Запах бабуні увірвався в її легені так само як татів і бабусі Ніни.
-Що це з нею?- Запитала здивована стара жінка. Вона по характеру була дуже схожою на Олесю і не любила близького контакту з людьми. Тому й жила одна. Олеся з роками її зрозуміла. Бабуся виростила колись трьох синів, які були, мабуть, ого-го які активні. 
- Ми вам дещо привезли.- Сказав тато і подав бабусі пакет зі смачною їжею.- Ось Ніна наготувала і просила вам передати.
-Ой, та не потрібно було. - Усміхалась бабуся.- Я все-одно дуже мало їм.
-Нічого, покладете собі в холодильник і помалу будете їсти. До речі - він витягнув з баночку з салатом і показав бабусі.- Оцей Олеся сама приготувала.
-Ого, Олесю ну ти і господиня вже в нас,така доросла.
-Тоді спробуйте його. - В дівчини затремтіло серце. Колись вона не вміла готувати, але зараз хоч щось могла принести бабусі - хоч простенький корисний для її здоров'я салат.
- Ну добре, якщо ти просиш.
Коли вони сіли за стіл, Олеся попросила ще раз розповісти їй історії з бабусиної молодості. Мотря по трошки їла її простенький салат і повідала. Її як завжди тішила увага до своїх історій. Дівчина вслухалась в її голос і впевнялась чи нічого з того, що вона пам'ятала не забула чи не перекрутила. Але все було вірно. Як сім'я бабусі поїхала з села на Холмщині, і це врятувало їм життя. 
Потім вони понаносили бабуні дров в дім, щоб їй кілька днів було чим топити групку і попрощались. Олеся була рада, що може ще раз сказати "Я тебе люблю" бабусі.
Коли вони з татом вже збирались додому, бабуся провела її з татом до брами й помахала їм рукою.
І Олеся з гіркою посмішкою на лиці помахала їй у відповідь.
Вони з татом пішли в центр міста, на зупинку.
- Олеся, мама просила мене купити дещо. Можеш тут на зупинці постояти, або йди зі мною в магазин.
- Ні, я з тобою.
Підходячи до "Їжачка" - великого магазину в центрі міста, Олеся помітила хлопця, якого любила в школі. Своє перше кохання.
- Тату ти заходь. Я тут побуду.
- Ну добре.
Олеся вдихнула побільше повітря в груди і пішла до нього. Вирішила зробити те, що так і не наважилась зробити в юності. Ні не зізнатися у коханні. Він любив іншу дівчину.Але  залишити собі ще один приємний спогад. Просто поговорити з ним.
Він був карооким і носив окуляри, трошки кульгав на одну ногу. В нього була якась форма ДЦП. Інші називали його страшним, але для неї він тоді був найкрасивішим. Вона ходила в школи з захватом і теплим очікуванням в серці, бо знала, що побачить його, а дні коли він хворів чи просто прогулював заняття їй було сумно. Але це була її таємниця, вона так і не зізналась нікому, тільки таємно дивилась на нього, коли в неї була така змога. 
Зараз він тримав два великі пакети й теж явно когось чекав, Олеся підійшла до нього, не сміливо опустила очі на білий сніг під ногами й посміхнулась.
- Привіт.- Помахала рукою. - Ти ж з моєї школи?
- Привіт. Так. А ти здається в менших класах вчишся?
- Так. Я просто хотіла побажати тобі веселих новорічних свят.
- Оу, спасибі. - Засоромився він. - І тобі веселих свят. Як тебе до речі звати?
- Я Олеся.
- А я Арт.
- Я знаю. Хе. - Вона почухала потилицю і зніяковіла. Хоч вона і виглядала як 15-річна. Але все ж було набагато старша, але їй важко було підібрати правильні слова далі. - Надіюсь в тебе все вдасться і ти добре завершиш школу.
- Ей, ще трошки далеко до цього поки що, але дякую. - Він ще більше зніяковів.
- Справді. - Знову ніяково усміхнулась вона. - А ти чому тут? Ти з начебто далеко живеш.
- Приїхали на закупки. В нас велика сім'я, а завтра знову гості. А ти?
- Та теж саме, чекаю тата з магазину.
З магазину позаду вийшов тато.
- Олеся, нам час йти. Припустимо останню маршрутку.
- А ось і мій тато. Я мушу йти. Ще раз вітаю тебе зі святами.
 Арт помахав її тату. - І тебе. Побачимось після канікул.
- Побачимось. - Усміхалась вона від вуха до вуха.
- Надіюсь наступного разу ті поділився зі мною цукерками. - Голосно говорив він їй позаду.
Олеся згадала, як старшокласники просили в неї з подругою цукерки, яких ті купили цілий пакетик.
Вона обернула свою голову до нього і голосно відповіла:
- Звісно.
Підбігла до тата.
-Хто це такий? - Насторожився тато.- Це ж не твій хлопець?
- Ні тату, просто старшокласник.
-Він тобі подобається?
Олеся почервоніла як рак. Але промовчала.
- Значить подобається.
- Ну тат.- Зніяковіла відповідала вона. - О, біжим, уже маршрутка їде.
Коли цієї ночі вона лягала спати, то відчувала спокій в душі, в думках і в серці. Вона ще раз подякувала Богу.
Вона заснула, її душа понеслась назад у сьогодення. До дітей, чоловіка, робочих і сімейних клопотів.
Цей день залишився в її спогадах, як прекрасний сон, що зцілив її рани.