Новий 2024 рік

Сім'я Олесі сиділа за невеличким круглим столиком з різними стравами. Бутерброди зі шпротами, два салати з майонезом, піцою "Чотири сири", картопляно-гарбузовим пюре і м'ясо по французькі, фруктовий торт з кондитерської, замовлений наперед, та ще перекинуті з куплених баночок різні закуски, стояли перед ними. Цьогоріч господиня дому, 30-ти річна жінка з темно-рудим волоссям, що спадало на її плечі хвилями, наготувала не багато, але все-одно стомилась, адже днем їй потрібно було ще прибрати великий двоповерховий дім.

Олесині очі були сірими, як дощове захмарене небо, і вони сяяли, коли вона сміялася, а сьогодні було свято і вона сміялась багато. Її шкіра була світлою, як майже у всіх рудих жінок, лице вже не покривали, як в юності веснянки, жінка користувалась спеціальними засобами для цього. Вона мала дещо неідеальну фігуру, оскільки любила смачно попоїсти, з дитинства була солодкоголіком, але і не була товста, оскільки вела активний спосіб життя - постійно десь мчала, бігла, летіла.

На її лиці зараз грали відблиски від яскравих різнокольорових гірлянд ялинки, що стояла в кутку кімнати. По телевізору йшло "Новорічне Дизель Шоу". В кімнаті панувала напівтемрява, тому тільки зверху світили слабким фіолетовим світлом ліхтарі новомодної люстри з безлічі квіток рівномірно розміщених в формі розлогого листка папороті. Дівчаткам подобалось милуватись ялинкою, з двору лунали звуки святкування. Феєрверків досі не пускали, звуки вибухів лякали людей.

Під їх зеленою красунею в кутку на м'якому килимку сиділи притулившись один до одного киця Няха породи британської короткошерстої та пес Шрек породи доберман.

- Ми живемо в такий час, коли не знаєш що буде завтра, то ж було добре мати впевненість в майбутньому! - Промовив тост її надміру говірливий чоловік в окулярах, піднімаючи прозорий улюблений келих з кока-колою без цукру.

- Хороший тост. Десь вже вичитав у чатах з своїми співробітниками?- Запитала Олеся і стукнула свій стакан об чоловіковий. Вони дзенькнулись. Після чого до батьків приєднались діти, в склянках яких був домашній, закручений бабусею Ніною яблучний сік з дачі. Сам по собі він був трошки кислуватим, але Олеся раніше розбавила його кип'яченою водою і додала трошки цукру. 

Її чоловік Саша сидів в шапочці Санти. Ще днем він обв'язав свою шию срібною гірляндою, яка велика ймовірність, що лоскотала йому ніжну оливкову шкіру. Діти були в захваті від аксесуарів тата і від наготовлених смаколиків. Чотирирічна Христина і восьми річна Кіра їли новорічний фруктовий торт. Старша донечка була схожа на Олесю, а менша на тата. Але двоє мали такий же медовий колір волосся, як і в жінки в дитинстві.

-А ти чого нам побажаєш, мамо? - Запитала старша дочка, ковтаючи ще один куточок торку.

- Звісно, щоб ви з татком, бабусі і дідусь Михайло, також інші наші рідні та близькі були здорові і щасливі й ще щоб наша країна перемогла зло.

-А я хочу, щоб ми завтла пішли на гілку кататись на шанках.- Вигукнула менша Христина.

- О, тоді не забудь загадати це бажання коли ми будемо запалювати бенгальські вогники. - Відповіла Олеся доні.

- А я хочу, щоб мені Санта приніс під ялинку конструктор Манкрафт і ту сумочку, що ми з тобою бачили в Аврорі.

- Я теж, я теж хочу сумочку і шоколадного зайчика з Лошену.- Випробувала з свого місця на шкіряному персикового кольору дивану менша дочка, яка інколи не правильна вимовляла букву "р" та інші звуки.

- Ви можете багато чого попросити в Санти, але пам'ятайте, що можливо він вам і не принесе геть всього. Все-таки йому багатьом діткам треба подарунки вести, на всіх може не вистачити. - Повчально сказав Олесин чоловік дітям. Йому не подобалось, коли весь дім перетворювався на іграшковий магазин, а модні дорогі іграшки зазвичай займали дітей лише на кілька годин, потім лежали по кутках чи просто під ногами нікому не потрібні та жінка була в цій думці з ним солідарна, тому на свята діти отримували щось одне - або іграшку, або книжку, або коробку з цукерками в залежності від їх поведінки.

-Але я ж добре себе вела. Він мусить принести мені хоч щось.- Запротестувала старша дочка, складаючи руки на грудях.

Олеся усміхалась, згадувала як останні два тижні Кіра старанно виконувала уроки й показувала матері зошити з ідеально написаними вправами і малюнками.

- Принесе обов'язково.- Заспокоїла доню вона.- А зараз мерщій доїдайте торт і будемо збиратись, їхати на ялинку в центр міста. Ви ж хочете встигнути купити на святковому ярмарку солодке запашне новорічне імбирне печиво?

- Так!- Вигукнула Кіра.

- Так- так!- Запищала від радості Христина.

Діти і почали чим швидше запихувати за дві щоки останні кусочки тортиків.

- Та, не так же швидко. Подивитись. - Пожурив їх батько.

***

Їх сім'я стояла біля головної ялинки міста, збоку була невеличка гірка, яку зробили для дітей комунальні служби, збираючи з всього майдану сніг в одне місце. Тут було багато людей. Які хочеш - і п'яні і співаючі пісень, у великих гучних компаніях і самотні одинокі похилі люди.

Олеся тримала в руках два пакетики з імовірним печивом. Христина вибрала "сніжинку", а Кіра "Ельзу" (персонаж відомого мультику "Крижане серце")

Саша обіймав Олесю за плечі поглядаючи то на юрбу, то на дітей, що з'їжджали у своїх комбінезонах "не простуди нирки" з гірки раз за разом. До дванадцятої години ночі ще було далеко. Але їх сім'я вже звикла святкувати ще свято по своєму. Коли вони приїдуть додому, вже якраз буде пів дванадцятої.

Олеся подивилась на небо, зірок не було видно за хмарами, по погоді обіцяли сніжну ніч і ранок.

Вона згадала своє дитинство. Таке тепле і далеке. Як ходила з татом по ялинку в ліс таємними стежками, почасту втоплюючи свої замерзлі ноги по гомілки в снігу. Тоді, як і зараз ялинки було заборонено рубати, але цього корисного для навколишнього середовища правила мало хто дотримувався і ще звісно не всі могли собі дозволити купити натуральну чи штучну красуню. Олесина сім'я була не багата.