5

Десь близько опівночі якесь непереборне передчуття небезпеки вирвало мене з солодких тенет Морфея. Ніч за вікном кімнати була ясна і безхмарна. Кругла, немов помережена тріщинками, тарілка Місяця непорушно завмерла серед щедрого розсипу яскравих діамантів-зірок. Лунка тиша оповила все навкруги. Спершись на лікті я зауважив, що лежу на ліжку один. Тривожно озирнувшись побачив одяг Оксани, безладно розкиданий по підлозі. Самої дівчини в кімнаті не було. Вона кудись безслідно зникала.

Раптом я почув якийсь гуркіт в глибині будинку. В одній з кімнат дому почало діятися щось дивне. Чомусь склалося таке враження ніби там, за стіною, борються якісь два могутні велети. Задзвенів розбитий посуд, хруснуло дерево поламаних меблів, на підлогу гупнуло щось важкеньке.

Схопившись з ліжка, я в чім був одягнутий, кинувся на ці загрозливі звуки. Те що незабаром відкрилося моїм очам змусило мене завмерти від жаху. В кімнаті куди я потрапив панував повний безлад, тут все було поламано і потрощено. А на підлозі, в калюжах крові, борюкалися людина та потворний звір. Це була запекла боротьба не на життя, а на смерть. В людині я впізнав господаря дому, а от що стосується його супротивника, то таке чудовисько мені раніше ніколи не доводилося бачити. Зовні воно скидалося на вовка, тільки було величиною з добре теля. Очі потвори паленіли люттю, шерсть на загривку стояла сторчма, довгу пащу прикрашав хижацький оскал. Всім своїм виглядом звір здавалося випромінював невгамовну демонічну ненависть і злість.

Спершу що мені тоді спало на думку так це дременути звідси якнайшвидше, заховатися якнайдалі від цих очей в яких палахкотів вогонь пекельного шаленства, не чути більше цього страхітливого гарчання і моторошного хрусту людських костей під могутніми лапами чудовиська. Від всього цього волосся у мене на голові стало сторчма, а панічний жах повністю скував усе моє тіло та волю. Я втратив можливість логічно мислити і хоч щось робити.

Та тривало це порівняно недовго, всього якісь лічені миттєвості. Раптом у моїй голові наче щось клацнуло. Виникло враження ніби в туди почав проникати якийсь огидний павук. Своїми волохатими лапами він торкнувся моєї свідомість, і цим перемкнув її на своєрідний автоматичний режим. І враз у мене з’явилося відчуття, що я вже не жива людина, а безвільний робот, готовий слухняно виконати будь-який наказ. Де й поділися страх і непевність. Все звелося до одного-єдиного завдання: «Убий його. Цей дід твій ворог. Знищи його негайно».

Я розумів, що полковнику довго не встояти проти могутніх м’язів і гострих пазурів чудовиська. Мине ще кілька хвилин, або й менше, і довгі ікла потвори безжальні зімкнуться на шиї старого, випускаючи з нього останні подихи життя. Однак якась незбагненна сила все ж штовхала мене вперед, змушуючи думати про страхітливі речі. Погляд механічно ковзав по підлозі поки врешті-решт не натрапив на те що шукав. Неподалік від мене, в сріблястому сяєві Місяця холодно зблискував подовгастий предмет. Немов уві сні я підібрав його. Це виявилася зброя, старовинний кинджал. Кусок металу вогнем обпікав долоню, та незважаючи на біль я повільно вирушаю до місця бою.

Не відаючи що роблю, навис над двома супротивниками і рука самовільно піднялася для смертельного удару. Голова в той час буквально розколювалася від істеричних волань про вбивство. Тут знову щось клацнуло в моїй свідомості і я відчув як моє єство почало вивільнятися від чогось мерзенного та лихого, що силоміць вторглося в мою душу і керувало моїм тілом.

З ненавистю і відразою я всадив гострий кинджал звірові в спину. Потім наніс ще один удар, і ще один… Гучне ревіння нестерпного болю вирвалося з горлянки чудовиська. Тіло потвори стало сіпатися в передсмертних конвульсіях, на морді виступила кривава піна, очі стали ніби скляними. У грудях мерзенної істоти щось забулькало і захарчало коли я увігнав туди стальний клинок. Через десять ударів серця тіло звіра обм’якло, він здохнув у мене на очах.

Вигляд полковника, після того як я витягнув його з-під масивної туші мертвого монстра, був жалюгідний. Нещасний, майже розчавлений старий ледь дихав. Ліва рука чоловіка безвільно теліпалася, тримаючись лише на тоненькій смужці шкіри і кількох сухожиллях. Обличчя перетворилося на криваве місиво у якому якимось чудом вціліло тільки одне око. Все тіло діда було пошматоване і розтерзане мов стара ганчірка. З численних ран цівками струменіла кров.

Припіднявши голову Володимир Іванович з зусиллям прохрипів мені:

– Ось тобі хлопче відповіді на всі твої вчорашні запитання.

– Діду, вам чимось можна допомогти? Що тут відбувалося і де моя наречена?

– Мені вже нічим не допоможеш. Я вже своє відвоював. Хто побував в лапах нечисті назад живим не повертається. Один раз мені пощастило, та завжди так тривати не може. А що стосується твоєї нареченої, то ось вона, перед тобою лежить.

– Але ж діду?!?

– Помовчи, – владно перебив старий мене. – Я відчуваю що мій кінець вже недалеко, а розповісти тобі потрібно багато чого. Краще зосередься і постарайся зрозуміти і запам’ятати все що зараз почуєш від мене. Ти вже знаєш, що я зустрічався з цим перевертнем у дні своєї молодості. Після цієї зустрічі мене знайшли співробітники однієї з секретних служб. Ця організація віддавна таємно слідкувала і вивчала всі нечестиві сили, що існують на світі. Цікавилася вона і такими людьми як і я, тими кому пощастило виграти двобій зі злом. Мені запропонували стати мисливцем за нечистю. Звісно тоді я з радістю прийняв таку пропозицію, бо прагнув помститися цій тварюці за свої понівечені тіло і душу.