3

Полковник закінчив розказувати свою історію і у кімнаті запанувала гнітюча мовчанка. Було тільки чутно як за вікном плюскоче дощ та стугонить вітер. Тільки тепер я збагнув, що за весь час розповіді любитель магічних легенд не кинув і одного свого погляду на сторінки розгорнутої книги. Дивакуватий дідуган вочевидь знав цю історію напам’ять.

– А скажіть діду, – раптом пролунав хриплий голос моєї коханої, – ви насправді вірити у ці нісенітниці, котрі щойно нам розповіли?

– Так, дівчино. У своєму житті я побачив достатньо дивних речей, щоб повірити навіть у таку неймовірну історію. І рубці та шрами що вкривають моє тіло є незаперечним фактом того, що в житті можна зустріти багато чого химерного і жахливого.

– Ну це ваша особиста справа, – різко заявила дівчина і вже трохи спокійніше додала. – А ми з вашого дозволу мабуть підемо вже спати. Ромчик, ти згідний, а то я все ще не надто добре себе почуваю?

Я з радістю погоджуюсь, бо відверто кажучи легенда діда почала діяти мені на нерви. Захотілося забути про всі почуті моторошні жахіття і просто відпочити. У кімнаті, що нам виділив господар дому, було тихо і затишно. Електрика зникла ще на початку грози, та для освітлення нам вистачало і мерехтливого вогника товстої свічки. Мовчки ми роздягнулися і вляглися на ліжко. Здавалося що дух древньої легенди ще витає над нами, наповнюючи наші думки терпким присмаком смутку і неспокою.

– Милий, – ледь чутно прошепотіла Оксана, – а щоб ти зробив, як би я виявилася цією чаклункою?

Від цього запитання я аж здригнувся миттєво уявивши над собою моторошну почвару з легенди.

– Давай не будемо про це, – намагаюся я уникнути прямої відповіді. – Ти стомилася і не тямиш про що говориш. Не варто було слухати всілякі химерні небилиці цього чудернацького дідугана. Краще будемо спати.

Оксана ніяк не реагує на такі мої слова, а лише тісніше тулиться до мене. Я відчуваю як тремтить від бажання дівоче тіло і її гарячі вуста нетерпляче припадають до моїх губ. Дівочі нігтика легенько дряпають мої груди, тоненькі пальчики ніжно пестять шкіру. Не тямлячи більше себе я миттєво занурююсь в хвилі інтимного задоволення. Всі емоції враз зливаються в один різнобарвний калейдоскоп еротичної втіхи і плотської насолоди. Жагуча пристрасть проникає у кожну клітинку мого тіла і кожен закуток свідомості. В цю мить я забуваю про час та простір, сповна віддавшись на поталу полум’яному екстазу. Я на вершині блаженства і вдячний долі і за цей незабутній вечір і за можливість милуватися з найбажанішою дівчиною в світі.

Вранці я прокинувся від тупого болю в голові. Докучливою ниють численні подряпини якими рясно вкрите все тіло. Під животом наливається неприємною важкістю чоловіче достоїнство. Чомусь з’являється враження, що вночі я кохався не з красивою жінкою, а з кущем шипшини. З зусиллям намагаюся пригадати події минулої ночі однак все намарно.

З зусиллям спробував пригадати, що трапилося та все було даремно. В свідомості спливали лише хаотичні фрагменти про минулу ніч. Сині спалахи небесної електрики, гнучке дівоче тіло в моїх обіймах, шовкова шкіра під долонями і звабливий погляд зеленоокої красуні. Ото й все, що я міг розповісти про свою нещодавню близькість з Оксаною.

Сонячний зайчик весело пробігся по моїй щоці і я зціпивши зуби перемагаючи ломоту в тілі піднявся з постелі. У кімнаті було порожньо. Моя наречена кудись поділася залишивши на столі маленький клаптик паперу. Записка була короткою: «Пішла до лісу. Цілую, Оксана».

Вирішивши обійтися без сніданку я прихопив каністру і вирушив в село на пошуки бензину. Наш господар вочевидь вже давно очікував на мене. В тій самій картатій сорочці і потертих джинсах він міцно потиснув мою руку на знак вітання і не кажучи й слова приєднався до мене.

Надворі повітря було чистим і прохолодним, сонце повільно здіймалося в небесну блакить, на землі блищали чисельні калюжі залишені вчорашнім дощем. Десь поза селом кувала зозуля і весело виспівував соловейко. Ранок був пречудовий, як і мій настрій.

– Я бачив твоя дівчина подалася до лісу? – нарешті подав голос старий.

– Так. В оселі було трохи задушно і вона захотіла прогулятися. Та ви не тривожтеся. Вона виросла в сільській місцевості тож не заблукає.

– Та мені байдуже. Я лишень хотів сказати, що не варто таку красуню відпускати саму до лісу. Там всяке може з нею трапитися.

– Знову ви діду зі своїми чарами, – не стримав я свого роздратування. – Ось вчора розповіли якусь безглузду історію, а сьогодні мене лякаєте всілякими дурницями.

– Ой хлопче, хлопче! Як би ти знав скільки людей поплатилися за свою невіру і необережність, – старий осудливо покивав головою. – В свій час я також мало в що вірив, а тепер глибоко каюся за це.

– Що ви хочете цим сказати? – зі все більшим роздратуванням буркнув я.

– Нічого такого, тільки будь обережним. В минулому я через свою нерозважливість і зарозумілість якось теж був потрапив в пастку нечестивих сил. Хвалити Господа, мені вдалося вирватися з неї. Та таке дано не кожному.

– Послухайте шановний, перестаньте плести всілякі небилиці, – якийсь дивний неспокій заворушився в моїй свідомості. – Якщо вже хочете про щось попередити то говоріть ясніше та зрозуміліше.

– А що тут говорити. Пригадуєш вчорашню легенду?