2

– Легенда ця виникла ще в ті давні часи коли людство тільки-но вийшло з лона матінки природи, – розпочав свою легенду дідуган. – Тоді майже всю землю вкривали незаймані ліси повні різноманітної звірини, а вода в гірських ручаях була настільки кришталево-чистою, що на їхньому дні можна було помітити навіть голку. Весь народ тоді вів в основному кочовий спосіб життя і ділився на роди-племена кожний з яких мав свої звичаї, традиції і вірування. У одному з таких племен, що кочувало по узгір’ях Карпат і трапилася ця історія.

У старійшини цього роду-племені був молодий син. І був той юнак мов тополя високий і міцний як дуб. А вродливий як весна-красна і майстер на всі руки, робота так і кипіла в його руках. І задивлялися на нього багато дівчат, та було байдуже його серце до них. Не звертав парубок своєї уваги на них і не пестив його погляд вроди молодих дів.

А ще в цьому роді була чужинка яку плем’я підібрало напівживою в горах. І зналася ця жінка на магії і чаклунстві, багатьох недужих людей вона вилікувала від хворіб важких і зцілювала рани глибокі. То й годувало її плем’я за це, хоча вона й не завжди дотримувалася звичаїв та традицій роду. І мала ця чужинка доньку, незугарну, кульгаву і горбату. А ця дівчина також добре зналася на ворожбі. Користуючись цими знаннями вона спокусила сина старійшини, і зачастив хлопець до неї щоб чинити блуд і перелюб.

Та дізнався про негідну поведінку парубка його батько і покликав він до себе юнака і промовив йому: «Пощо ти сину ходиш до цієї блудниці і займаєшся перелюбом з тою на кого навіть собака ногу не підніме? Чи тобі не милі наші доньки повногруді і крутостегні, і чи немає в нашому роді молодих дів достойних твого погляду? Нащо ти наводиш сором на мою сиву голову і зневажаєш всі наші традиції та звичаї? Чи того я тебе навчав усе життя своїм прикладом і вчинками?»

І опечалився хлопець цими словами, і пішов від до дочки чужинки, і розповів їй все те що говорив йому батько. І сказала на те все чужинка: «Не слухай ти слів свого батька бо старий він і затуманений його розум як гірський ручай під час весняної повені. Чим я не пара тобі? Чи не моя мати лікувала ваших синів зцілюючи їхні рани? І чи не піклувалася вона вашими дружинами породіллями і немовлятами новонародженими та стариками безпомічними? Тож чим ми завинили перед вашим родом?»

І була ця мова люба парубкові, і прихилилося його серце ще більше до чаклунки, бо була його свідомість запаморочена нечестивими чарами.

І сказала після цього чужинська дочка: «Коли зійде місяць повнощокий на небі приведи свого батька на скелю над бурхливим потічком і убий його там на холодному каміні під яскравими зорями. І прийду я теж туди, і будемо ми кохатися на м’якій траві накриті кронами прадавнього лісу, і буде зрошене наше ложе кров’ю твого батька мов світанковою росою. І будуть заздрити нашому щастю вся лісова звірина і все птаство небесне, і будемо ми на вершині блаженства.»

І вподобав собі це син старійшини, і сталося так як напоумила його чужинська дочка. І взяв він гріх на душу, і вбив свого батька, встромивши йому гострого ножа на скелі у сяєві повнощокого місяця. І прийшла молода чаклунка, і вони милувалися на м’якій траві і чинили перелюб під покривалом зоряної ночі, і ложе їхнє було зрошене кров’ю батька.

І дізнався про цей злочин нерозумного хлопця весь рід-плем’я, і прийшли воїни молоді та дужі зі зброєю в руках на ту скелю щоб покарати перелюбників. І побачили вони речі жахливі та не було вже їм роботи, бо лежав батьковбивця нагий коло застиглого тіла батька свого і був він теж мертвий. А над ним вишкіривши закривавлені ікла стояв звір потворний. І пила та моторошна почвара кров юнацьку, і висмоктувала вона і молодість і вроду і силу парубка. Та висохло тіло хлопця молодого і зморщилося обличчя його як яблуко печене та стало його волосся мов той сніг біле.

І побігли тоді воїни молоді та сильні з тої проклятої скелі бо не могли вони боротися зі звіром лютим і могутнім. І гнався той звір за ними та не міг догнати. І вбило після того плем’я цю чужинку, та не могли вони знайти дочку чужинки, бо стала вона під впливом сил темних і нечистих тою химерною почварою, яку бачили на скелі воїни молоді.

І так повелося з того часу, що бродить по світі та чаклунка, то в образі звіра лютого, то – діви юної і вродливої. І раз в тридцять шість літ, коли на небі появляються місяць повнощокий, зваблює вона юнаків незайманих. І чинить вона з ними перелюб, а коли пізнає її той юнак як жінку, то стає вона почварою химерною і висмоктує з нього кров гарячу, а разом з нею і молодість, силу та вроду парубоцьку. І стає після цього тіло юнацьке не тілом воїна молодого, а тілом старика немічного. І вмирає той хлопець в страшенних муках і стражданнях.

А вбити цього перевертня можна лише тоді коли він стає звіром потворним. І вбити його можна тільки тим древнім ножом, яким нерозумний син вбив свого батька заради втіх плотських. А інакше не вразити серце химери нечистої. І так нехай буде закарбовано назавше, все що сказано в цій книзі.