Старий Марко завдає удару кривдникам.

Черговий літній день після низки гучних подій видався безхмарним і тихим, за винятком гуркоту цілодобово будівництва майбутньої турбази. Ні про що не підозрюючи, дочки колишнього губернатора Хмеля завзято керували процесами зведення своїх першокласних шале та видового ресторану. 

Справа йшла просто чудово і, якби не пан Кульбаба, грандіозні плани масштабної забудови ставали б ще амбітнішими. 

— Добрий день! 

Здалеку замахав рукою жінкам для свого віку досить спритний старець з косматою бородою із солом’яним відблиском. 

— У мене для вас новини, — усе ж тяжкувато дихав він, а розпалене обличчя свідчило про непростий візит. 

— Що трапилося? 

Поліна припинила займатися горщиками з дворічною лавандою. — 

— Напевно, місцевий хоче поскаржитися на гуркіт, — тихо сказала вона сестрі. 

— І до ворожки не ходи, — пролунала реакція. 

А незнайомець вже наблизився до жінок. 

— Перепрошую, хух… 

Несподіваний гість почав рівняти дихання. 

— Я Кульбаба, хух… Живу неподалік. Дуже не хотів відривати, — зробив паузу він. — Таку ж добру справу робите, лаванди — це чудово. 

Початок розмови сподобався новим господаркам берега. І Поліна, клопітно озирнувшись, сказала: 

— У нас тут ще все у великому процесі. Недобудовані будинки, вагончик для робітників… Навіть нікуди вас запросити, самі кожен день приїжджаємо з Хмеля. Проте, сподіваюся, через кілька місяців ситуація зміниться. До речі, ми сестри — Поліна і Соломія. А ви сідайте, у ногах правди немає, — запропонувала вона стільчик. 

— Дякую. Дуже приємно познайомитися. 

Старець вмостився на дерев’яне сидіння і, нарешті трохи заспокоївшись, сказав: 

— Насправді, ситуація вже докорінно міняється, — навіть якось загадково пролунали слова. — Минулої ночі трапилося дещо дивне. 

Пан Кульбаба враз насторожив сестер. 

— Я переконаний, це витівки Старого Марка. Наше село образ не прощає. 

— Про що ви говорите? — зобразила подив Поліна. 

— Перепрошую, може, у вас підскочив тиск? Пробіглися трохи та… — занепокоїлася Соломія. 

— Ні-ні, панночки, у мене все добре, — пролунала впевнена відповідь. — Просто наші колодязі хлюпочуть водою, навіть деякі дороги залило. Це значить, Старий Марко владнав далеко не все. 

— Владнав? Хіба село може щось владнати? — одна за одною мовили сестри. 

— Авжеж. 

Старець погладив бороду і вказав рукою на поля за дорогою. 

— Погляньте туди, — трохи розвернувся він. — Що ви бачите? 

— Звичайний луг з молодою травою, нічого особливого, — відповіла Поліна. 

— Саме так, луг. Не рілля. А яким це все було вчора? — підводив до суті свого візиту пан Кульбаба. 

— Переораним… — раптом злякано прошепотіла Соломія. 

— Кажу ж, Старий Марко образ не прощає. 

Несподіваний гість знову погладив бороду і продовжив: 

— Він загоює шрами. Перед вами — справжнє диво! 

Сестри негайно знайшли собі стільці та всілися поряд зі старцем, починаючи прислухатися до його слів. 

— Що це означає? Так-так, про які образи ви кажете? — нагострили вуха жінки. 

— За легендою, — охоче взявся розтлумачувати пан Кульбаба, — кожен, хто прийшов у село не з добрим наміром, ганебно ставиться до місцевих і порушує закони, обов'язково пізнає кару Старого Марка. 

Старець говорив переконливо, а наступні слова лише підкріпили його жахливе послання: 

— Недобросовісний фермер однозначно дав хабар нашому голові міської ради, інакше переорані поля не почали б зцілюватися і він сам не загинув. 

— Як загинув? — округлила очі Соломія. 

А Поліна прикусила кулак. 

— Дуже просто, — спокійно вів далі старець. — Людину засмоктало в трубу, через яку його люди викачували воду із заповідника. А це категорично заборонено. Крім того, вчора наш продажний староста підірвався на динаміті. Сьогодні вранці знайшли понівечене тіло. Там, правда, ще був працівник одного кар’єру на ім’я Гарік, чоловік зараз у лікарні лежить. Мерзотники намагалися знайти скарби Старого Марка і переборщили з вибухівкою. 

— О Господи, не може бути, — ледь вичавили із себе жінки. 

— Господь їм уже не допоможе, — перехрестився пан Кульбаба. — І нашому голові міської ради теж... Поганець утік від розлюченого натовпу на тутешній острів, де його оточили мисливці та хотіли покарати за жадібність, гординю і блюзнірство. Відбувся бій… Пан Тисяча вижив. А коли налякані невразливим монстром люди розбіглися, то став жертвою чіпких рук невідомої сили, що потягла його у глибини водосховища. 

Напрочуд дуже обізнаний у деталях гість закивав головою і, ніби у трансі, продовжив, не перестаючи дивувати подробицями містичної події: