Жаб тікає на острів.

Надпотужний вибух динаміту застав гнаного розлюченим натовпом пана Тисячу на березі водосховища і засмутив ще більше. 

— От зарази, не дочекалися мене. 

Він побачив червоний гриб над лісом. 

— Я ж казав, усе треба робити вночі, а тут до вечора ще кілька годин. Гаразд, підірвали так підірвали, нічого не поробиш. Мені головне, зараз утекти від придурків із вилами. Потім наберу золота, срібла та платини. Усе одно Ластівка стане «Жабиним». 

— Тримай його, тримай! — тим часом біснувався натовп. 

Якби пан Тисяча ще трохи забарився, однозначно став би жертвою гострих вил. 

— Ти диви, який спритний. Ага, пірнув у річку, спробуй віднайди, — прокотилися берегом розчаровані вигуки. 

І хтось запропонував: 

— Хапайте човни та кличте підмогу. Сьогодні нам не спати, шукатимемо виродка. Далеко йому не втекти. 

— А може, ну його, до біса? — прозвучало запитання. 

І одразу заперечення: 

— Ні, втікача треба знайти. Інакше прийде до вас додому після опівночі та проковтне живцем.

— Так-так, треба спіймати негідника, щоб нікого не зжер! — загув натовп. 

Земноводне прискорилося до острова на водосховищі. З усіх боків охоплена непролазним очеретом невелика цятка суші серед здоровецького масиву води здалася пану Тисячі цілком прийнятною для схованки. У надії втекти від вірної смерті наляканий жаб наблизився до острова і захлюпав кінцівками в рогозі. Стривожені шумом і безглуздим силуетом раніше не баченої істоти, чайки злетіли над акаціями, а качки миттю кинулися навтьоки. 

— Він там! Там! Дивіться, налякав птахів, — здогадався один із човнярів і вказав веслом на північ. 

— Чудово, — пролунала відповідь колеги по охоті. 

— Я передам іншим, — пообіцяв чоловік. 

І на водосховищі почулися перехресні вигуки. Обставини довкола острова розжарювалися на очах, що не могло сподобатися пану Тисячі. Від гріха якнайдалі він заліз углиб очерету і пірнув під воду. 

Однак мисливці за слизькою головою не збиралися здаватися, нишпорили та нишпорили, доки не стемніло. 

— Пропоную отаборитися на острові та чергувати до ранку, — зробив доречну пропозицію найстарший серед чоловіків і додав: — На берегах є кому чатувати. Люди розведуть багаття, негідник не зможе втекти — миттю потрапить на вила. Ми тут перекантуємося до ранку, а там видно буде. 

— Згоден. Чудова ідея! Краще не вигадаєш, — звідусіль пролунала реакція. 

І човнярі причалили до острова. 

Несприятливе сусідство з войовничо налаштованою публікою безперечно додало страху жабу, проте робити було нічого. Вирішивши дочекатися відповідного моменту, пан Тисяча продовжив дихати через раз і лише іноді висовував свої лупаті очища з води. Здавалося, зовсім непомітно безлика ніч змінила сірий вечір, притихли чайки, качки заснули в очеретах і тільки мисливці з вилами продовжували розповідати один одному анекдоти. 

Запах смаженої риби на багатті миттю розтривожив апетит голови міської ради, який за день упіймав лише кілька мух. 

«Шльоп!» — і кілька комариків приклеїлася до його роздвоєного язика, а потім слизька голова знову сховалася під воду. Оскільки нічого страшного не сталося і схованка земноводного не розкрилася, обережна трапеза інстинктивно повторилася. «Шльоп! Шльоп! Шльоп!» — знов і знов залишався поза увагою жаб, що лише додавало йому впевненості. 

— Комарів мені замало, — почав втрачати пильність голодний пан Тисяча. — Десь тут мають бути равлики. 

Він став метушитися в очереті й це теж не було помічено поглинутими в розмови людьми. 

— Ах, ось вони, знайшов, — намацав жаб молюсків, що присмокталися до рогози. 

Як божевільний той почав заковтувати їх прямо з раковиною. 

— М-м-м, смачно, — уперше в житті пробував він щось подібне і не став себе обмежувати — забивав та забивав ласощами горлянку. 

За трапезою виродок геть втратив пильність і навіть дозволив собі проквакати:

— Я ваш Бог, равлики нещасні. Мені вирішувати, жити вам чи ні. 

— Здається, це наш втікач, — подав знак рукою найстарший серед чоловіків на острові та змусив усіх замовкнути. 

— Справді він, антихрист проклятий, — пролунав від когось шепіт. 

І посипалися пропозиції: 

— Оточимо і заколемо, а потім спалимо негідника. Не можна залишати гнити його шкуру, ще воскресне. Він же явно уклав угоду з дияволом. 

— Якою буде доля його тіла ще побачимо, — теж зашепотів найстарший мисливець. — Зараз головне — спіймати виродка. Хапайтеся за вила оточимо здобич. 

Чоловіки підхопилися на ноги. 

Жаб тим часом вже набив своє черево сповна і забавлявся виловлюванням комариків. «Шльоп! Шльоп! Шльоп!» — наче батогом залітав у повітрі його роздвоєний язик і перед очима промайнули події останніх днів. 

По фортечних стінах стародавнього замку стрибав міцний недожаб і, наче пушинку, зривав залізні ґрати Домініканського монастиря. Потужні кінцівки виродка хутко несли його тіло до водосховища, а потім пухирчаста шкіра під водою дихала, ніби ротом. Пан Тисяча згадав і перекинутий човен з рибаками, вирвані дерева з коріннями й повню, до якої намагався дострибнути.