Пан Тисяча дає добро на кар'єр.

Ластівку вже мучило полуденне сонце, коли до неї увірвався старенький «Мерседес» зі значком, що стирчав на капоті. Місцями іржавий автомобіль давно втратив колишній лиск жовтої фарби, проте красувався новенькою шашкою «TAXI». 

— Ну ж бо, ну ж бо, нам трохи лишилося, — обіймаючись на задньому сидінні з громіздким мішком, схвильовано сказав давно зрілий чоловік. — А зараз повертай праворуч! 

Він дав команду молодій людині за кермом і став застібати верхні ґудзики темно-синього комбінезона зі світловідбивачами на грудях. 

— Я тут колись працював і, дивлюся, нічого не змінилося, — побачивши розлогі ялинки навпроти будівлі міської ради, зосереджено промимрив пасажир. 

«Сподіваюся, що новий голова цієї установи сидить там, де й попередній», — подумав чоловік з ріденьким чубчиком на облисілій голові. 

І згадав, як років десять тому охоронцем годинами шастав коридорами. 

«Так, робота була не бий лежачого, — продовжив мислити пасажир. — Не те що державний кар'єр: кожного дня щось підривають, туди-сюди тягають, до всього долучають. Не охоронець, а просто незамінний співробітник. Якби ще зарплату нормальну платили... Ну, нічого». 

Чоловік скривив трохи бліде від зайвого хвилювання обличчя і, розрахувавшись із таксистом, подався до адміністративної будівлі. Не зважаючи на досить міцну статуру новоприбулого, йому все одно довелося добряче попітніти, перш ніж тканинний мішок опинився у царстві корумпованого можновладця. 

— Здрастуйте! 

Так і ввалився в приймальню Ікріна Петровича незнайомець та рішучим виразом обличчя з краплинами поту викликав у Галі мовчазний стопор. 

— Я до боса, у мене справа на мільярд, — сказав він. 

Не дочекавшись відповіді, нахабно проник за двері суміжного кабінету. 

— Вітаю вас, пане, — тяжко задихав непроханий гість. 

А плоскоголовий господар на вістрі непоказного столу ніби нічого не почув. І справді, позбавлений нечуваних грошей та небувалих надможливостей, мілкий чоловічок знову одягнувся в партійний комбінезон і нагадував скривдженого пуголовка. Проте раптова поява незнайомця з розжареним обличчям і неприємним запахом поту змусили пана Тисячу ненадовго забутися про свої нагальні проблеми й почати думати про нові. 

— Перепрошую, — войовничо зіщулився голова міської ради, — мені здається, ви переплутали кабінет. Тому негайно забирайтеся, і без вас тут погано. Гале, звідки взялася ця дивна людина з мішком? Вижени її звідси! 

Господар кабінету замахав короткими рученятами, але секретарка зайти не змогла — рішуче налаштований візитер заблокував двері власним тілом. 

— Ви мені, звісно, вибачте за несподівану появу, — поспішив порозумітися чоловік. — Але я до вас зі справою на мільярд. Якщо дасте кілька хвилин, усе поясню. 

— Гале, припини ламати ручку, — гучно сказав Ікрін Петрович і додав: — У нас і без того тут все розвалюється. Відвідувач ще побуде трохи. За потреби покличу. 

Секретарка вгамувалась і знову зайняла своє робоче місце. 

А власник рідесенького чуба промовив: 

— Я Гарік, охоронець на одному з державних кар'єрів під Хмелем. Із собою динаміт кілограмів п’ятдесят. Нелегкий, зараза… Але чого не зробиш заради багатства. 

Він змахнув піт з чола. 

— Який ще динаміт?.. 

Пан Тисяча про всяк випадок поліз під стіл і вже звідти закричав: 

— Гале, іди скоріше сюди! 

Однак візитер спритно припинив другу спробу секретарки потрапити в кабінет. 

— Зачекайте, не нервуйте, — зрозумів, що не з того почав пан Гарік. — Динаміт мені потрібен, щоб перевірити родовище на території одного з підконтрольних вам сіл, неподалік від дубового гаю. Там цінні метали та поклади граніту. Якщо не вірите, то я вам зараз покажу. 

Чоловік став витягати з-за пазухи скручену в трубочку карту. 

— Гале, не ломися! Кажу ж, ручку зламаєш. 

Пан Тисяча знову всівся на свій стілець. 

Метушня за дверима припинилася, що дозволило візитерові підійти до столу і розгорнути на ньому карту. 

— Подивіться сюди, пане. 

Він негайно затикав пальцем по різнобарвних точках. 

— Це дубовий гай, там водосховище. А тут є цінні копалини. Бачите, затерті маркером залишки координат? Ось ще видно хвилини та градуси. Але це не страшно, усі дані в мене в голові. Повірте, я ходячий супутник, — неабияк намагався справити враження пан Гарік. — І цю карту мені вдалося вкрасти в інженера. У кар'єрі засідання було, мене ж скрізь пускають. Я там один з найдавніших співробітників, багато чого бачив і чого навчився: підривати, лаштувати, копати й навіть водити гігантські автомобілі. 

Словесний потік людини-знахідки таки вразив пана Тисячу, який усе ж з підозрою вирячився на карту, але свіжі печатки та знайомі підписи високопоставлених людей у регіоні стирали сумніви. 

— Що, навіть представник президента та новий губернатор Хмеля підписалися? — наморщився Ікрін Петрович. — Це ж треба таке.