Напівжаб лякається смерті.

День після розв'язної прогулянки на водосховищі для напівжаба почався з того, що він знову закрився у своєму кабінеті й зажадав від секретарки негайно зайнятися пошуком бізнесменів, яким потрібна всемогутня допомога голови міської ради. 

— Гале, — на всю жаб’ячу горлянку закричав виродок. — Мені потрібні підприємці, а точніше їхні валізки! Щоб до вечора знайшла. І більше нікого не пускай, щоб не відривали мене від надважливих справ. 

Пан Тисяча впіймав на льоту уже котру муху і смачно її розжував. 

— До речі, — гучно проковтнув він здобич, — комбінезон, що ти мені принесла, хороший, тільки носити його більше нікому. Ква-ква-ква! 

Кабінет наче здригнувся від дивного сміху. 

— Я його поклав у сервант, нехай там припадає пилом. Хоча якщо прийдуть бізнесмени, як мені постати? Не земноводний і вже не зовсім людина... Такого допускати не можна. 

Пан Тисяча щільніше закутався у сміховинне вбрання та жаб’яча голова все одно бовталася назовні. 

— Гале, чому ти мені купила такий маленький халат? Я ж тобі казав. От уже непутяща, — роздратувався виродок. 

Але секретарка на це вже не звернула уваги, оскільки її поглядом несподівано опанував бородатий старець з трохи потертою валізкою в руці. 

— Ви бізнесмен? — підхопилася на ноги власниця сіренької сукні та ледь не кинулася обіймати візитера. 

— Ну, це як подивитися, — задумливо відповів небайдужий мешканець Старого Марка. 

— Чудово! — зрозуміла, як хотіла, Галя. 

І взялася потискати руки людині. 

— Ви не уявляєте, — зашепотілася вона, — Ікрін Петрович мені вже всі вуха проквакав: шукай бізнесменів, шукай бізнесменів… Добре, що ви самі прийшли. 

Жінка метушилася, а потім через двері голосно сказала: 

— Пане, до вас прийшов підприємець з валізкою. Впустити? 

— Невже? — перестав відстрілювати язиком комах можновладець і заметався кімнатою спантеличеним поглядом. 

«Що робити? Що робити?» — замислився він та, підскочивши до серванта, натягнув на свою слизьку голову партійний комбінезон. 

— Нехай заходить, — уже зі стільця пролунала команда. 

Новоприбулому постала дивна картина на торці стола: пан Тисяча ворушив голими пальцями у нових сандалях, тулуб і руки ховалися під халатом, а крізь щілину застебнутого на голові комбінезона визирало мутнувате око. 

— Проходьте, будь ласка, — сказав досить кумедний господар кабінету. — І зачиніть за собою двері. Тільки не хвилюйтеся. 

Він помітив вагання відвідувача. 

— Я не кусаюся, просто обличчя алергія розбила. 

— Здрастуйте, Ікріне Петровичу, — зачинив за собою двері візитер і представився: — Мене звуть Кульбаба, я зі Старого Марка приїхав... У справі. 

— О, так, — пожвавився напівжаб, — Обожнюю справи! Особливо, коли за них роздають валізки. Ось тільки не розумію, чому ваша трохи потерта? Мабуть, улюблена? 

— А, ця? 

Чоловік змахнув напівпорожнім аксесуаром. 

— Вона мені дійсно, як рідна, не один рік за собою таскаю. І чесно кажучи, — вирішив старець, що настав час одкровень, — ношу по інерції, бо так ніби солідніше. Навіть старі папери з неї не виймаю. 

— Які ще папери? 

Раптом морда напівжаба надулася і комбінезон затріскався по швах. 

— Як це для солідності?! — ледь не заквакав господар кабінету. 

І вже хотів кричати секретарці, щоб гнала в шию бідака, але той вчасно заговорив. 

— Я прийшов достукатися до вашого серця. Сподіваюся, воно у вас є. 

Як не дивно, пан Тисяча помацав груди під халатом, а старець продовжив: 

— Ось уже кілька днів поспіль наше улюблене село з колоритним спадком спотворюють недобросовісні люди. І роздовбаний берег — це лише пів біди. А от калічення золотистих лугів довкола Старого Марка — справжня катастрофа. Не кажу вже про труби для поливу, що встановлюють для незаконного відбору води із заповідника. 

Пан Кульбаба іскрився переживанням і хотів відчути подібну реакцію від господаря кабінету, проте з-під комбінезона лунало тільки байдуже сопіння. 

— Розумієте, — не вгавав візитер, — трактористи можуть знищити округу пестицидами. Горе… Неосяжне горе! Усі комахи переведуться, а люди хворітимуть. Не можна дозволяти промислове фермерство в такій близькості до населення і тим більше качати воду із заповідника. Сподіваюся, ви таких дозволів не давали? 

— Та начхати мені на ваших людей, — заплескав великими губами під халатом напівжаб. — Комах мені теж не шкода. Правда, люблю ними поласувати. Однак із цим проблеми не буде, такого добра кругом повно. Головне — надможливості та валізки. А ви прийшли на порожню. Звідси висновок: нам немає про що говорити. Забирайтеся геть! 

Візитер пригнічено знизав плечима і зробив останню спробу: 

— Невже у вас замість серця камінь? 

— Так, — пролунала категорична відповідь. — І взагалі, я його не намацав. Може, у земноводних воно відсутнє. Крім того, яка мені справа до ваших неоплачених проблем? Кажу, забирайтеся геть.