Пан Кульбаба вирішує діяти.

Вранці після небувалого бешкету на водосховищі люди у прибережних селах не знаходили собі місця. Страх і здатність плодити жахливі історії зробили свою справу — роздули муху до розмірів індійського слона. 

— Південний Буг тепер під владою справжнього родича лохнеського чудовиська, що хвостом вискубує дерева і жбурляється ним, мов пір’їнками, — говорили одні. 

— Ні, це прісноводний крокодил. Вночі рибалки бачили, як зубаста істота кусала їхні човни та навіть ковтала снасті, — стверджували інші. 

— А мені здається, ми маємо справу з потворою, яка нещодавно мучила дзвін монастиря і скакала по стінах стародавнього замку, — був переконаний дехто. 

Існували й прихильники сміливішої версії: 

— Це все витівки нашого голови міської ради. Подумайте, як тільки він виграв вибори, стали відбуватися погані речі. Чого тільки вартий перетворений на котловани берег біля соснового бору та розорані поля. І це ще не все, — наче знав, про що в цей момент розмовляють односельці, під дахом альтанки власного двору, сказав дружині літній чоловік з косматою бородою зі солом’яним відблиском. — Цей заїжджий фермер усю ніч спотворював незаймане полотно околиць нашого села. 

Він стурбовано заворушив старечими зморшками й ледь не заплакав карими очима. 

— А зараз його люди прокладають труби, збираються качати воду із заповідника, — чоловік розчаровано озирнувся довкола і зауважив: — Ми таке гніздечко збудували: кам’яний будинок, яблуневий сад... Місця багато — нащадкам є де розвернутися. А тепер наш Старий Марко — арена гуркітливих тракторів. Хмари пестицидів знищать усіх комашок і ще не відомо, як це вплине на людей. 

Він схопив зморшкувату руку дружини навпроти. 

— Кохана, настають зміни. Криниці вже плещуть водою... 

— Невже ти віриш у ці байки? — нахилилася до чоловіка не менш стурбована жінка. — Хіба справді думаєш, що село дасть відсіч негідникам? Подібні думки утопічні. 

— А мені хочеться вірити, — надійшла відповідь. — Іншого вибору немає. Може, хоч Старий Марко поборе акул нечесного бізнесу і пройдисвітів з міської ради. 

Старець впадав у відчай. 

— Як на мене, — продовжував він, — для боротьби зі злом згодиться усе. І якщо легенда спрацює, кривдники понесуть покарання — і шрами золотистого полотна нашого села затягнуться, подяка селян буде безмежною. 

Старець глибоко зітхнув, а дружина вдалася до мудрості. 

— Послухай, — посунулася вона ближче до чоловіка і про всяк випадок зашепотіла: — Їдь негайно до пана Тисячі й розкажи йому історію про Старого Марка. Хто знає, може, вона його збентежить? Цей міф дуже поширений серед місцевих, його тут знає кожен собака. Раптом нагадаєш голові про жахливі наслідки кривдження самобутнього куточка і він припинить цю вакханалію. Спробуй розжалобити людину, може, і справді врятуємо село. 

— А що, ти маєш рацію, квіточко. 

Старець запалився надією. 

— Неси мої парадні штани, сорочку і валізку. Треба мати гідний вигляд, — попросив він і додав: — Поїду достукуватися до серця Ікріна Петровича. Чоловік мені сподобався, коли виступав на березі, такий смішний і водночас добродушний.