Напівжаб приборкує водосховище.

Дивіться, дивіться! Там дивна істота! — крикнув хтось біля нічного бару жменьці своїх друзів. 

І вказав пальцем на безглуздий силует, що немов умілий акробат, спритно стрибав на лапищах уздовж національної автомагістралі. 

— Ти знову за своє? Минулого разу ми визирали жабу під липами, — посипалася реакція. 

А той, що зчинив галас, вперся: 

— Кажу вам, я зараз бачив дивну істоту, і минулого разу справді була жаба. Що потім люди казали? 

— Мало, про що пліткує народ. Гра тіней та й годі, — відмахнувся колега по бару і з розумним виглядом застеріг: — Тільки не говори про нашого Тисячу. Сьогодні вранці до нього ходили. Сидів у халаті та валянках, жодного натяку на земноводного. 

— Ха-ха-ха! — розсміялася молодь. 

Напівжаб тим часом проскочив стародавній замок і кинувся до водосховища. 

«Ось зараз викупаюсь на славу, — тішився думкою стрибун. — Усім жабам покажу, хто тут господар. Шкода тільки, не повністю перетворився, але нічого, встигнеться». 

Пан Тисяча хвацько петляв між будинками на горбистому березі, здавалося, безкрайньої водойми, що, немов біле золото, виблискувало під повнею. 

— Ну, тримайтесь, я йду! 

Він з розгону хлюпнувся у невластиву людині стихію й одразу відчув, як задихала його пориста шкіра на голові. 

— Неймовірно, — заляскав ротом виродок, чим розлякав рибу та решту живини. — Мені ж справді доступні надможливості! 

Пан Тисяча, як навіжений, став загрібати лапищами воду, а потім застрибав дельфінчиком. 

— Ква-а-а! Ква-а-а! Ква-а-а! — рознеслися повсюди радісні крики, що налякало затятих рибалок на човнах. 

— Ти чув? — схвильовано запитав молодого чоловіка старенький дідок біля мотора невеличкого катера. — Там щось величезне хлюпоче і квакає, наче в рупор. Бісовщина якась... 

— Дурня. Тобі почулося, — вистромив із вух навушники безтурботний онук. 

Тільки недожабу подібна реакція зовсім не сподобалася. 

— Дурня?! — загорланив він у черговому стрибку. 

І, схопившись за катер, почав крутити його, немов карусель, та заспокоївся лише після того, як повикидав рибалок у воду. 

— Будете менше базікати, — грізно дорікнув галабурдник і поплив заважати решті любителів посидіти вночі з вудкою. — Я тут головний, це моє царство! 

Пан Тисяча, немов дитина, почав плескатися серед водосховища і добряче розбурхувати хвилі. 

— Звідкіля шторм? 

— Дійсно, погода ж стоїть пречудова, жодної хмаринки та вітру. 

Рибалки навіть за кілька кілометрів від недолюдка відчули хвилювання, і дехто почав збирати снасті та рушати до берега. 

Натомість нікуди не збирався призвідник нетипового явища, йому сподобалися бризки аж до неба, тому він лише додав жару. 

— Тікаймо! Тікаймо, бо зараз потопимося до біса! — уже кожен рибак усвідомив, чим може скінчитися божевільне хвилювання на річці.

І замахали веслами геть. 

Тим часом пан Тисяча зрозумів, що йому цього замало і вирішив погратися з повнею, однак дострибнути не зміг. 

— Хіба такого я не можу?! — роздратувався напівжаб. — Ну, тримайся. Зараз буде! 

Він скочив до соснового бору, що вкривав найближчий берег, і почав з корінням виривати вікові дерева. Усі, хто тої ночі не спав, чули свист у небі, а деякі бачили, як розлогі тіні затьмарювали повню і ніби чули невдоволені крики голови міської ради. 

І так цілу ніч потворний пан Тисяча випробовував свої нові можливості й дуже шкодував, що недожаб. Можливо, якби не ранкові сутінки, новий мешканець Південного Бугу залишився б дражнити людей на водоймі та голосним кваком наводити жах на мешканців прибережних сіл, однак прагнення остаточно перевтілитися шляхом накопичення валізок погнало його на роботу. 

— Я ще повернуся, ось побачите! — насамкінець закричав виродок. 

А потім акробатом на лапищах погнав у бік місцевої адміністрації.