Пан Тисяча вперше спробував муху на смак.

Задоволений собою Ікрін Петрович зачинив зсередини двері кабінету і, вмостившись за стіл, немов рідну матір, обійняв п'ять валізок із валютою. 

— Оце джекпот, — котиком замуркотів чоловік, — Тепер мої можливості значно ширші. 

Він негайно зняв валянки та вирячився на худорляві ноги в надії знову побачити заповітне перетворення. 

— Ну, скільки можна чекати? Швидше, швидше! Хочу знову на фортечні стіни замку. Відірву до біса той дзвін і ганятиму по хатах, калататиму людям під вуха, щоб починали звикати до нового Бога. Ну! — ще раз вибухнув кабінет нетерплячим вигуком. 

І метаморфоза почалася, тільки не так, як очікував пан Тисяча. Худорляві ноги голови міської ради залишалися незмінними, а ось руки перетворювалися на очах. Спочатку вони позеленіли, кількість пальців поменшала до чотирьох і між ними з'явилися перетинки. Потім кінцівки зігнулися в ліктях, покрилися плямами та викликали у свого господаря посмішку. 

— Те, що треба! 

Виродок крадійкувато озирнувся, але йому цього було замало. 

— Ну, і де ж решта? — не припинив він оглядати себе. — Хочу бути справжнім жабом, набридло ходити нещасним пуголовком. 

Однак його худорляві ноги залишалися тими самими. 

— Чорт забирай! — невдоволено верескнув пан Тисяча і, схопившись за голову, відчув мерзенний слиз. — Це що таке? 

Він глянув на свої чотири пальці та виявив на них в'язку речовину. 

— Невже? 

Напівлюдина кинулася до дзеркала на стіні й завмерла у спогляданні. З глибин скляної поверхні на господаря кабінету дивився жахливий бюст болотяної жаби зі злегка рифленою та пухирчастою шкірою. Темно-зелена голова моргала лупатими очима, ворушила ніздрями, а потім відкрила рот, з якого вибрався червоний язик. Вкрай вертлява частина слизького тіла земноводного мала роздвоєний кінчик. Вона, ніби одразу зажила окремим життям, інстинктивно розтяглася і на льоту спіймала муху. 

— Ням-ням. 

Напівжаб з обережністю розкуштував здобич, яку знайшов вельми апетитною. 

— Оце так, — схвильовано заговорив він, — а мухи то смачні! 

Лупаті оченята забігали кімнатою, і решта дня стала останньою в житті різного роду комах у похмурому кабінеті. Захоплива дія настільки поглинула пана Тисячу, що Галя не могла достукатися до шефа у справах міської ради. Лише надвечір вона почула відповідь на своє запитання щодо партійного комбінезона та сандаль. 

— Начхати мені на це шмаття, — розжовуючи чергову муху, голосно сказав напівжаб. — Скоро мені все це не знадобиться. Залишилося дочекатися, щоб позеленішали ноги. 

Поки ще трохи людина загравала язиком. 

— Покинь барахло біля дверей і йди собі додому. Я ще посиджу тут, помізкую, — додала істота, залишившись наодинці з мухами та назрілим вечором за вікном. 

«Невже ноги не перетворяться?». 

Пан Тисяча почав втрачати надію в подальшій метаморфозі. 

«Як же бути? Невже валізок не вистачило? Таки не вистачило…», — спіймав себе на думці він та почав шкодувати, що не виманив у фермера більше. 

— Гаразд ще встигнеться, — прошепотів господар кабінету. — А зараз треба випробувати набуте. 

Він підійшов до вікна і негайно зник за межами адміністративної будівлі.