Староста дурить забудовниць берега

Тим часом, поки натхненна участю у серйозних справах Галя шукала аграрного велетня і терміново «тягла» його дупу до шефа, пан Пройда під'їхав до соснового бору, де одного разу стояла відома сцена. 

— Чорт забирай, — не повірив своїм очам староста. — Що тут відбувається? 

Він окинув поглядом з десяток котлованів під фундамент майбутніх шале, ресторану і ще невідомо чого. 

— Ого-го, такого Старий Марко ще не бачив... 

Новоприбулий знайшов очима сестер коло бульдозера. 

— Добрий день! — замахав рукою чоловік заклопотаним панночкам і широко посміхнувся. 

— Здрастуйте! Здрастуйте! — наслідували менш люб'язні відповіді. 

Але це зовсім не засмутило пана Пройду. 

— Мене послав пан Тисяча, — негайно попрямував до своїх протеже чоловік. — Сказав, повернути валізку. Добре, що я був в адміністрації та негайно взявся виконувати завдання. 

Староста продовжував посміхатися, однак сестри раптом похмурніли ще більше. Поліна с підозрою запитала: 

— Яку валізку? — вихопила вона з рук посланця знайомий предмет. 

— Чому повернути? — не менш спантеличено відказала Соломія.

І жінки розкрили власність свого батька. 

— Не може бути. Цей слизький тип повернув гроші. Що б це значило? — стурбувалися пані. 

— Грошей то скільки… — і свій ніс примудрився тицьнути у валізку пан Пройда. 

«Якби знав, що везу, загубився б десь по дорозі або навіть махнув за кордон», — подумки пожалкував він. 

— У чому каверза? Говоріть негайно, чому голова міської ради повернув валізу? — войовничо заторохтіли жінки й ледь не схопили посланця за горло. 

— Вибачте, — не на жарт злякався староста. 

Проте його кмітлива голова не була готова до насильства, тому негайно запрацювала. 

— Я все розкажу, не хвилюйтеся, — взявся замилювати очі вигадливий чоловік і, звісно, не без свого інтересу. — Ікрін Петрович кардинально змінився, він взагалі перестав бути схожим на людину. Подейкують, його минулої ночі бачили на дзвіниці, не давав людям спати. А потім жабою стрибав по фортечних стінах місцевого замку та голими руками зривав ґрати на вікнах Домініканського монастиря. 

— Що за маячня? — не повірила Соломія. 

— І справді, хіба людина на таке здатна? — засумнівалася Поліна. 

— Ще й як здатна! 

Староста продовжив ламати комедію. 

— Самі подумайте, — зобразив він розумний вигляд, — хіба звичайна людина може просто так взяти й повернути купу грошей? Ні. 

Чоловік вловив на собі схвальні погляди. 

— Ось я й кажу, пан Тисяча змінився. Він став думати про своїх співробітників і насамперед про мене. Як на вашу думку, навіщо Ікрін Петрович довірив мені таку делікатну справу — відвезти валізку? Правильно, — не дочекався відповіді хитрун, — хотів, щоб ви самі вирішили, скільки мені доларів пожертвувати. І як жест доброї волі, мовляв, він готовий задарма роздавати береги, дозволити вам забрати собі решту. Берегів тут ще повно! 

Пан Пройда обвів рукою, здавалося, неосяжне водосховище. 

— Як бачите, мій шеф просто золота людина, — додав він і почав чекати на реакцію. 

— Хм, — важко вірилося Поліні. 

— Он як, — потрапила на гачок Соломія. 

І жінки полізли руками у валізу, а діставши звідти кілька пачок, заговорили по черзі: 

— Відтепер, шановний, ви у нас на роботі. Щодня приїжджайте на будівництво, контролюйте тут усе: розганяйте корів, місцевих роззяв і небажаних візитерів з органів контролю влади. А то вже сьогодні приїжджали одні, брехали про якусь заборону на зведення турбази. 

— Це ж неприйнятно! — показово обурився староста. — Хто у селі господар? 

Він гримнув себе кулаком по грудях. 

— Ось і добре, — сказала Поліна. — Значить, тримайте від нас якомога далі різних недоумків. 

— Буде зроблено, — заклював головою пан Пройда. 

І про всяк випадок до глибокої ночі залишився охороняти територію майбутньої турбази.