Напівжаб шукає свої зелені ноги під столом.

«А я гадки не мав, — заходив по кімнаті розсерджений пан Тисяча. — Ці дві панночки хотіли мене обдурити, розкопати берег водосховища і дозволити демпіну з диференом спустошити Ластівку. Просто негідники! От і довіряй людям. Добре, що до мене зайшли такі доброчесні бізнесмени, як цей Кавун, Вишенька та Ягода. Чи не Вишенька? Яка різниця…».

Напівжаб усе ще вимірював кривими ногами свій кабінет. 

«Головне, що мене вчасно попередили, й навіть зробив гарну справу — врятував своє місто від знелюднення. Мені належить видати медаль. Звісно, медаль!», — осяявся голова міської ради. 

І вже хотів гукати Галю, але валянки на ногах раптом стали завеликі. 

— Не зрозумів… 

Пан Тисяча зупинився посеред кімнати й одразу помітив, що його криві ноги стають нормальними, а халат перетворюється на ледь не порожній мішок картоплі. 

— Що відбувається? — комариком пискнув знову звичайнісінький недомірок з пласкою головою. — Куди, куди? 

Чоловік півнем застрибав навколо своєї осі. 

— Куди поділися надможливості? 

Він не міг зрозуміти зворотного перетворення і навіть почав шукати свої зелені ноги під столом, у серванті, за вікном. Однак їх ніде не було. 

— Що ж тепер робити? 

Голова міської ради сів на скрипучу підлогу. 

А за дверима пролунав спантеличений голос секретарки: 

— У вас все нормально? Я можу зайти? 

— У жодному разі! 

Господар кабінету похапцем обмотався здоровецьким халатом і негайно всівся на стілець. 

— Прошу мене не турбувати та нікого не пускати. Мушу подумати про серйозні справи, у нас їх ціла купа. Гале, — раптом усвідомив, що сталося, прозрілий корупціонер, — де цей староста з моєю валізою? Дарма я йому гроші віддав. Цим панночкам нічого повертати не треба. Вони хотіли мене ошукати. Та й кудись поділися надможливості… Нехай цей бовдур їде назад, а розпорядження не знищуй. Нам не потрібна порожня Ластівка. 

— Вибачте, шефе, — за дверима пролунав несміливий голос у відповідь, — пан Пройда поїхав машиною і, як вам відомо, телефону в нього немає. Він не раз скаржився, що грошей бракує на такі дорогі іграшки. 

— Це мені потрібні гроші й терміново. Я втратив свої перспективи, — мало не заридав пан Тисяча. — І де мені тепер взяти цих бізнесменів з валізами? Вони ж тут рідкість… 

— То мені когось послати за старостою? — уточнила секретарка. 

— Не треба, — відмахнувся чоловік. — Нехай уже забирають свої «підшипники», бо ще колишній губернатор розсердиться і буде оббивати пороги. Доведеться шукати інших товстосумів. Може, якусь рекламу зробити на кшталт: «Міська рада допомагає усім, хто добре платить», або «Міняю щастя на гроші», чи «Несіть бігом валюту, я втратив надможливості»… Ні, дурня. Це все повна ахінея. 

Чоловік пригнічено забелькотів над столом і відчайдушно вигукнув: 

— Гале, може ти знаєш, кому потрібна моя допомога? Підпишу що завгодно. 

Уперше за довгий час секретарка відчула себе потрібною власному босові й навіть посміхнулася, а потім сказала:

— Є один на прикметі аграрний гігант, нещодавно до міста приїхав. Кажуть, хоче розвивати сільське господарство на околицях Старого Марка і навіть шукає нагоди з вами зустрітися. 

— Так чого ти мовчиш? — враз повеселішав можновладець. — Негайно знайди цю людину і тягни її дупу сюди. Та дістань мені партійний комбінезон зі сандалями, хочу позбутися твого безглуздого вбрання. А також принеси щось пожерти, відучора не їв.