Пана Тисячу опановує страх.

Залишок ночі пан Тисяча провів у себе в кабінеті. Про всяк випадок він не вмикав світло і перш за все тому, що довгий час знадвору лунали розлючені голоси. Придбані секретаркою речі Ікрін Петрович знайшов, а коли взувся, прикрив голий торс і вмостив свою дупу на дерев’яний стілець біля столу, розмріявся: «Треба всі правила місцевого життя переписати, не годиться людям ночами повсюди шастати». 

Він прислухався до шереху за вікном. 

«Темний час доби має належати тільки мені, і вшановувати містяни повинні тільки мене. Хто тут напівбог? Ніхто не зможе так хвацько по стінах стрибати, ґрати рвати, мов папір, і треба ще собі нове ім'я…». 

— Всемогутній жаб! — не витримав і вголос промовив пан Тисяча. 

А потім обсмикнувся.

«Ще зарано. От як тільки позбавлюся людської подоби, одразу у всій красі постану перед народом. Наразі головне — нічого не зіпсувати та діяти, як учора». 

Ікрін Петрович розумів, що стало причиною його неймовірного перетворення, і мрія про безліч валізок з грошима підстьобувала. 

«Я буду не таким, як усі. Переплюну найкрутіших політиків регіону. Та що там, планети. Хіба хтось може дихати під водою? А мені це вдасться». 

Напівжаб розчулено примружився, починаючи уявляти, які ще неймовірні перешкоди він зможе здолати. 

«Напівбог — серйозний привілей. І чим більше грошей, тим ширші можливості. Хто знає, може, у мене з'являться крила, щоб злетіти під хмари, копита, щоб розсікати простори, вовчі зуби, орлині очі та пазурі, щоб рвати всіх негідних на шматки». 

Той злий образ, що сформувався у пласкій голові мрійника, навіть трохи налякав свого творця, але не позбавив бажання накопичувати валізки. 

Тим часом на вулиці посвітлішало, і міська адміністрація почала сповнюватися співробітниками. 

— Ви чули, чули? Там таке було, ай-яй-яй... 

По кабінетах залунали розмови та плітки. 

— Кажуть, із самісінького пекла виліз чорт. Так-так, його монашки бачили. Не жаба й не людина, страхітлива істота. Стривайте, це не чорт. Подейкують, на стінах міського замку стрибав наш голова міської ради. Неймовірно, але факт. Цілком можливо... 

За справу взялися заздрісники. 

— Цей плоскоголовий придурок завжди викликав підозру. А на виборах і після ходить всюди пуголовком. 

— Може, зараза, перевтілився? — стали уточнювати особливо довірливі пліткарі. 

— Не виключено, — продовжував народ робити з мухи слона. — Чому ви думаєте в цього вискочки таке ім'я, Ікрін, та прізвище Тисяча? Бо ж він справжнісінька ікринка з болота, тільки тисячна, особлива. Так що може ходити пуголовком серед нас, а потім і жабою. 

— О це так, дивина та й годі, — так і млів народ. 

Проте один літній чоловік в бухгалтерії додав ясності: 

— Звідки походить ім'я нашого начальника мені відомо. Очевидці розповідали, — діловито визирнув він з-за стосу паперів, — усе сталося в церкві, коли нашого начальника хрестили. Кажуть, священник ім'я обирав. Ось тільки він не вчасно гикнув і замість Северин записали Ікрін. Мати проти не була, бо ж священник ім'я призначив. А щодо вчорашньої події на замкових стінах, я з вами згоден. 

Чоловік зменшив тон. 

— Там і справді бачили пана Тисячу… 

— То чого ж ми сидимо? Хіба можна нічого не робити? — заметушилися огрядні жінки в бухгалтерії. 

Те саме сталося за стінами інших кабінетів. 

— Точно, треба піти до начальника та поставити йому незручні запитання. Нехай відповідає! 

Люд повсюдно підхопився на ноги та рушив до голови міської ради, утворивши в коридорі величезну чергу на чолі з дружиною Ікріна Петровича. 

— Відчиняй! Якого біса ти там робиш? — грізно заворушила плечима впевнена в собі жінка. — Де ти був усю ніч? 

Вона закричала крізь замкову щілину: 

— Тут народу зібралося непомірно! Кажуть, ти заважав усім спати, мучив бідний дзвін! 

Так чи інакше, але відповіді не було. 

— Ну, любий, відчини. 

Панночка нарешті здалася і болісно скривилася. 

— Може, щось трапилося, а ми тут кричимо, як недорізані, — звернулася вона до людей навколо. — Либонь погано стало, адже додому не прийшов. А якщо знепритомнів або помер, і тепер не буде в мене чоловіка? Місто втратить такого управлінця, доведеться обирати іншого. 

— Як це іншого? 

Пан Тисяча раптом відреагував. 

— Я нікуди не подівся! — гаркнув він і продовжив: — Просто хотів відпочити. Нащо мені з вами спілкуватися? Валіз не носите, тільки й знаєте забивати баки дурницями. 

— Як це дурницями? 

Дружина обомліла і пошкодувала, що не одягла свою найкращу сукню. 

— Ти що, знайшов собі іншу? — злякалася вона. 

— Якщо доведеться, знайду, — прозвучала категорична відповідь і відверте хамство: — Ти проста людина, а я цілий голова міської ради. Та ще й з такими можливостями!