Напівжаб приборкує замок.

Ластівка, ніби ніжилася в обіймах літнього вечора, коли напівжаб з волохатими грудьми покинув будівлю міської ради та під покровом молодої темряви застрибав до стародавнього замку. 

Колись ще пустотливим хлопчиськом пан Тисяча мріяв залізти на фортечні стіни місцевої пам'ятки архітектури. Однак величезні вежі з подобою корон на маківках були недосяжними та, як на зло, територію завжди охороняли сторожі. 

— Нарешті я зможу облазити цю купу старого каміння! 

Від липи до липи, вздовж національної автомагістралі, натхненно стрибав виродок, а нечисленний народ на околицях намагався зрозуміти, що за дивна істота миготить між деревами. 

— Мені ввижається чи я справді це бачу? — біля нічного бару хтось запитав своїх друзів і вказав пальцем на безглуздий силует стрибуна. 

— А що там? Ну, людина біля липи. 

— Ні, там жаба величезних розмірів. Дивіться, дивіться! Стрибає, мов навіжена, — звідусіль посипалася реакція. 

А допитливець поділився думкою: 

— Здається, це пан Тисяча. Бував у нього якось в кабінеті. Така сама пласка голова. 

— Не будь дурнем, — заперечив хтось. — Маємо справу з грою тіней. 

— Ось вони, мої заповітні стіни, — захоплено облизався напівжаб. — Зараз я випробую вас на міцність. 

Так і злетівши на вежу, він раптом заквакав від радості. 

Звісно, сторожі помітили дивного стрибуна і збиралися діяти за інструкцією, але коли розгледіли кривоногого пана Тисячу, кинулися навтьоки. 

— Біжіть, біжіть, нещасні боягузи. І не повертайтеся, бо я вас задушу. Відтепер це мій замок і робитиму, що захочу. 

Ікрін Петрович відчував кураж і йому хотілося ще більшого. Стриб-скок і він опинився на заґратованих вікнах монастиря з якого виблискувало світло та лунали голоси. Напівжаб витріщився всередину. 

Під склепінчастою стелею барокського дива, в оточенні розписаних золотом стін невелика група монашок з покритими головами відточувала майстерність церковного співу. Масивний орган — справжній родич рояля — ніби здригався від дотиків органістки та видавав звуки, схожі на карпатську трембіту. «Ту-ту-ту! Ту-ту-ту-у-у!» — немов акомпанували королю музики кутуваті стіни монастиря, а монашки старанно підспівували. 

— А ось до цієї штуковини мені ще ніколи не доводилося торкатися, тим більше грати, — загорівся бажанням пан Тисяча потішитися інструментом. 

І довго не думаючи, з м'ясом вирвав ґрати. 

— Панночкам вітання! — вмостившись на підвіконні, закричав напівжаб і добряче налякав монашок. 

Виродок радісно бовтав кривими ногами та ворушив ступнями, наче віялом з перетинками. 

— Господи помилуй… Геть, геть нечисть болотна! Господи, пробач, — зашепотілися жінки та від гріха якомога далі негайно покинули просторе приміщення. 

— Чудово! 

Пан Тисяча запросто стрибнув з п'ятиметрової висоти й одразу вирушив до органу. 

— Які клавіші… 

Він став з усіх боків оглядати дивовижний інструмент: труби, мануали, клавіатуру, а потім дав волю своїм коротеньким рученятам. Король музики заговорив і, попри нікчемного органіста, все одно прозвучав гідно. 

— А, до біса цей монастир. Набридло. 

Галабурдник застрибав між порожніми лавками й миттю зник за вікном. 

— От і нічка. 

Він озирнувся. 

— Саме час для бешкету, — зробив висновок напівжаб і застрибнув на вежу з гостроносим дахом, де був розташований величезний дзвін. — Хто сказав, що можна спати? Ха-ха-ха! Нічого не вийде, сьогодні в мене дебют. І взагалі скоро без моєї згоди ніхто нічого не робитиме. 

Пан Тисяча пірнув під козирок і одразу повис на залізному язику бронзового калатала, захитавшись на всі боки. Дивно, але від ударів головою об купол звук вийшов набагато гучнішим, ніж завжди. 

— Ось це я вжарив. Тепер точно ніхто спати не буде! — на всю горлянку закричав голова міської ради. 

І мав рацію: люди в будинках неподалік судомно прокинулися, намагаючись зрозуміти, що відбувається. А трохи пізніше підступи до замку сповнив натовп. 

— Ага, не спиться? Так вам і треба, — бовталася й бовталася на залізному язику потворна тінь. — Віднині вся Ластівка та її сільська округа будуть поклонятися тільки мені. Жодного Бога! Я всі правила життя перепишу. 

Раптом назовні полізло гниле нутро ще трохи людини під дзвоном, що змусило народ довкола задуматися вголос: 

— Хто це? Невже пан Тисяча? — запитав хтось у натовпі та додав: — Надто вже знайомий голос. 

— Про що ви? — пролунала реакція. — Це невідома істота. Дивіться, ноги криві, як у жаби. 

— Може бути, але важко розгледіти, — сказав ще хтось. 

— Як на мене, людина. Навряд чи недожаба якась. 

— Потвора, потвора! Потрібно його вилами проткнути, — раптом прокотився лютий галас і серйозні крики: — Так, вилами, вилами! Щоб раз і чотири дірки! Знатиме, як будити людей вночі.