Початок метаморфози.

Задоволені результатом продуктивної зустрічі сестри залишили похмурий кабінет і в супроводі пана Пройди вирушили до машини. 

— Ви подумайте над моєю пропозицією, — розглядаючи блискучий позашляховик англійських інженерів, неголосно мовив староста і нагадав: — Я багато чого можу, особливо люблю захищати «законні» інтереси моїх протеже, тим паче коли йдеться про будівництво на водоохоронній зоні. Самі розумієте. 

Пройда кинувся відчиняти жінками двері автомобіля. 

— Селяни у Старому Марку повинні прихильно ставитися до появи туристичної бази під боком. 

— Гаразд, — дратівливо зітхнула Поліна і негайно дістала з бардачка кілька сотень доларів. — Це вам за майбутні труди. Будете напохваті, коли знадобиться. 

— О, так-так. Хапайте мене, скільки влізе, — зрадів староста і ледве стримався, щоб не затанцювати. 

Тим часом у кабінеті голови міської ради справжній вальс із портфельчиком вже набирав обертів. Пан Тисяча не знаходив собі місця, крутився і крутився на скрипучій підлозі, міцно стискаючи під пахвою інструмент для розширення власних можливостей. 

Проте біснування плоскоголового пуголовка незабаром сповільнилися і причиною стали раніше не бувалі відчуття. 

— Що коїться? — поглянувши на свої сандалії з металевою бляшкою, жахнувся корупціонер. — Такого не може бути. 

Він випустив з рук валізку і, вмостившись на потерті дошки, засмикав ногами. Тільки це не зупинило раптовий процес метаморфози. Пальці Ікріна Петровича позеленіли, набули темних плями і як дріжджове тісто полізли з відкритих ділянок літнього взуття, поки воно не тріснуло. 

— О, Господи, — чи не вперше в житті згадав всевишнього до смерті наляканий суб’єкт. — Що зі мною? 

Чоловік помітив, як приталений низ комбінезона розширюється на очах, а худенькі ніжки товстіють і гнуться, як у жаби. Врешті одяг пана Тисячі спіткала доля його шкіряних сандалів. Похмура кімната набула виродка з голим тулубом людини на кривих ногах. 

— Це кінець... Кінець, — безпорадно закрутився на місці напівжаб. 

І перше, про що подумав: «Негайно заблокувати кабінет». Що і сталося за кілька секунд. 

— Нічого не розумію... 

Ікрін Петрович втупився на результат своєї блискавичної праці — як пушинку, посунутий сервант, котрий наглухо забарикадував двері. 

— Невже це вона, — ошалів надзвичайний силач, — надможливість жаби? Не віриться. 

Пан Тисяча зовсім по-іншому поглянув на себе і вирішив переконатися у висновку — знову вхопився за меблі, які йому здалися не важчими за печатку, якою було схвалено незаконну дію. 

— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! — істерично розреготався господар кабінету. 

Тільки зараз стримана секретарка вирішила постукати у двері.

— Ікріне Петровичу, усе добре? — затопталася на місці жінка. — Я можу увійти? 

— У жодному разі, — пролунала категорична відповідь раптом переляканого недолюдка.

І сервант знову заблокував вхід. 

— Утім, тобі це й не вдасться. Тобто я ненадовго зачинився. 

Пан Тисяча виправився і додав: 

— Хочу побути наодинці. А ти, дорогенька, — мигцем глянув він на свої розчепірені пальці з перетинками, — негайно зганяй у магазин, купи чоботи п'ятдесят другого розміру і халат для японського сумо. І не барися. 

— Ви-ви-вибачте, я не зрозуміла, — розгубилася секретарка, — якого ще сумо? 

— Звичайного, Гале, — занервував напівжаб. — І залиш покупки біля моїх дверей. Потім забирайся додому, сьогодні ти вже мені не потрібна. 

— Добре, босе, — відповіла спантеличена жінка і зашурхотіла геть. 

— Чудово, — задовольнився Ікрін Петрович. 

І почав думати над тим, як можна на повну випробувати власні сили. 

— На вулицю б… 

Він поглянув у ще світле вікно. 

— Добре, почекаю до вечора, — пролунав з прикрістю голос. 

Потім кабінет голови міської ради перетворився на вольєр справжнісінького галабурдника. Спершу напівжаб схопився за стару люстру і захитався, немов на канаті, далі були десятиметрові стрибки у довжину, жонглювання, столом, меблями та знову катання на люстрі. 

— Усе, набридло, — вкотре поглянув Ікрін Петрович за вікно і нарешті зрадів: — Сутінки, час діяти.