Берег водосховища під загрозою.

Завдяки регіональній пресі новина про змагання на каное миттю розлетілася повсюди, а яскраві фотографії та відеосюжет зробили свою справу. Мальовнича природа з широкоплечою водоймою та горбистою поставою околиць Старого Марка викликали інтерес у багатьох людей. 

Першими, хто наважився діяти, стали дві сестри — дочки колишнього губернатора Хмеля. Соломія та Поліна негайно осідлали «Рендж Ровер» і попрямували до місця нещодавньої презентації партії «Пуголовків з місцевого болота». Розуміється, сцени біля соснового бору вже давно не було, а каное і поготів. Правда, трава на пагорбі ще приходила до тями від безлічі підошов учасників заходу і всюди паслися сільські корови. 

— Соломіє, — схвильовано вигукнула жінка середніх років у бавовняній сукні розлітайці й ледь не зіпсувала дорогі сандалії коров’ячим послідом, — поглянь довкола! 

Панночка не хотіла моргати. 

— Тут можна збудувати цілий комплекс будиночків для відпочинку безпосередньо на березі водосховища. 

— Ти маєш рацію, — пролунала відповідь не менш запаленої бізнес-ініціативою Соломії, одягненої у схожу з сестрою сукню, тільки із ґудзиками на грудях. 

— Ось тут, — вказала вона рукою на місце, де раніше розміщувалася сцена, — буде двоповерхове шале з дуба, лазня та басейн. 

Жінка повернулася ліворуч. 

— Там ми збудуємо будиночок гобіта, як у фільмі «Володар перснів». 

— А тут, де я стою, — почала робити й свій внесок у майбутнє будівництво Поліна, — ми поставимо особливий будинок для ексклюзивних гостей на дванадцять спалень, як у справжніх королів. І, звісно ж, усе це оточимо лавандовим раєм. 

Панночка задоволено примружилася, продовжуючи висловлювати думки вголос: 

— У нас буде шикарний ресторан, погріб для вина, гойдалки на деревах, м'які куточки просто неба, альтанки з мангалом, власний причал для катерів і човнів, — мрійниця гучно видихнула і, немов дівчинка, закрутилася навколо своєї осі. 

Сестри почали радісно реготати, а корови неподалік мукати чи то від карусельних польотів барвистих суконь, чи від передчуття останніх днів існування пасовища біля Південного Бугу. 

— Що будемо робити? — встромивши ромашку у своє густе волосся, запитала Соломія і додала: — Треба зателефонувати батькові й сказати, що нам все дуже сподобалося. Нехай дає гроші на будівництво, не терпиться почати приймати гостей. 

«Жик-жик! Жик-жик!» — несподівано у вухах панночки спрацювали навушники. І та негайно відповіла на дзвінок: 

— Слухаю. 

— Привіт, люба, це тато. Ви вже на місці? 

— Так, ми якраз стоїмо на березі водосховища, — Соломія поділилася навушником із сестрою. — І чуємо тебе обидві. 

— Прекрасно, донечки, — схвально відреагував колишній губернатор. — Хочу вам повідомити інформацію щодо подальших дій втілення плану забудови берега. 

І він зосереджено заговорив: 

— Річ у тім, що влада в Ластівці нещодавно змінилася і всі мої колишні зв'язки обірвалися, — чоловік з прикрістю засопів. — Проте мене сконтактували зі старостою тамтешнього села — Старий Марко. Ця людина, звісно, нічого не вирішує і жодних дозволів не дає, але зможе вас провести до Ікріна Петровича Тисячі. Це новий голова міської ради Ластівки, у його компетенції розв'язання всіх земельних питань довколишніх сіл. Коротше, негайно вирушайте до міста, там вас зустріне староста і проведе куди треба. 

— Стривай, батьку, чому все так складно? Невже не можна просто взяти й усе забудувати? Навіщо нам якийсь Тисяча? — навперебій заговорили сестри. 

І колишній губернатор спробував пояснити: 

— Ні, ну ми, авжеж, можемо зробити так, як завжди. Тільки я більше ні на що не впливаю. Ви знаєте, посаду втратив. Тому краще нормально домовитися, щоб усе було без зайвих проблем і бюрократії. Днями отримаєте відповідні дозволи й уперед — грошей для цього не пошкодую. Беріть скільки треба! 

Після того, як жінки почули про необмежений бюджет, їхнє швидкоплинне збентеження миттєво розчинилося і на пагорбі біля водосховища пролунали гучні верески неосяжного щастя. 

— Тихо, тихо, — ледве не оглух колишній губернатор. 

А корови розбіглися геть. 

— Маємо ще дещо, — вирішив, що настав час повідати про головне чоловік. — Оскільки ми хочемо побудуватися безпосередньо на березі, можуть виникнути додаткові труднощі. 

— Які ще, батьку? Може, не псуватимеш настрій? 

Доньки враз насупилися. 

«Ну все, даремно сказав», — подумки пошкодував колишній губернатор, проте іншого вибору не було. 

— Вибачте, що змусив розхвилюватися, але доведеться давати хабар. Хочете займатися бізнесом, учіться грати за правилами. Не завжди ж мені за вас усе робити. Тож слухайте уважно, — акцентував чоловік. — Пан Тисяча може чинити опір, мовляв, заборонено. Тільки ви його не слухайте, стійте на своєму. Наполегливість — це все! А як скаже про законодавчі акти, їх непорушність тощо, відповідайте просто: «Закон, як дишло, куди повернеш — туди й вийшло. Треба тільки правильно вертіти». Щоб справа крутилася, ми забезпечимо людину «підшипниками».