На Старого Марка очікують великі зміни.

Усі права на твір захищені законом. 

Старий Марко — мальовниче село на березі звивистої річки Південний Буг, наче портрет мудрого старця, віртуозно ліг на золоте полотно неосяжних полів лугової трави. Мащені вапном білосніжні будинки, мов космата борода, розляглися повсюди, подекуди жовтіючи дахами під соломою. Кукурудзяні стебла, як старечі плями поміж зморшок, посічених стежками городів аж ніяк не псували квітучого садами й, здавалося, живого портрету, надаючи йому самобутності та шику. Карі очі — невеличкі озера — постійно дивилися в небо, а лісисте волосся старця щосезону ніби фарбувалося в різні відтінки. 

Попри схід XXI століття стародавнє поселення ще зберігало стиль традиційного Поділля і славилося незвичайною здатністю відновлювати своє ексцентричне обличчя. Пожежі, набіги, спустошення, відродження і знову лихо — багато чого за історію свого існування пережив Старий Марко, та поставав із попелу, наче був невразливим. 

Чудеса парадоксальної живучості мальовничого села плодили чутки. Інколи, прислухаючись до вітру, можна було подумати, що могутнім голосом розмовляє старець, особливо коли його хтось намагається скривдити. І справді, у разі загрози золотистому полотну та витвору мистецтва на ньому починали відбуватися дивні речі. Місцеві колодязі плескалися водою, ніби Старий Марко плакав, а селяни розуміли, що у кривдників їхньої рідної домівки назрівають проблеми. 

Так було завжди, за виключенням найновіших подій у житті подільського поселення. Жодна криниця не відреагувала на підтоплення села штучним водосховищем, скривдження асфальтом і псування повітря вихлопними газами. 

Спочатку перетворену місцевість обмилували жителі довколишніх міст — Ластівки та Хміль. Натовпи туристів так і ринулися на лісисті пагорби нового прибережжя, а любителі влаштуватися в незвичайних місцях почали скуповувати нерухомість. Вічний образ мальовничого села руйнувався на очах: солом'яних дахів майже не стало, фруктових садів поменшало. 

Однак терпець Старого Марка увірвався лише після того, як одна політична партія запустила ланцюг фатальних подій. Команди спортсменів з усього регіону кинулися брати участь у спринтерському запливі на гостроносих каное. І не дивно — за гарну виставу їм пообіцяли щедру винагороду. На одному з пагорбів біля соснового бору встановили знатну сцену з прожекторами, дерев'яним помостом та оглядом на водосховище. Людей зібралося чимало, особливо місцевих, які з нагоди такої події одягнули найкраще вбрання. 

Зі свого боку представники партії, котра організувала свято, були геть не схожі на решту і навіть мали безглуздий вигляд, але дивне амплуа було вимогою їхнього лідера на ім'я Ікрін Петрович Тисяча. Насправді ніхто не знав, чому батьки так назвали свого сина, адже до ікринки він подібний не був, хоча на пуголовка трохи скидався. Так чи інакше, того святкового дня, коли червневе сонце засмагало обличчя учасників майбутнього заходу, усі до одного члени політичної партії нагадували хвостатих личинок зі смердючого болота. 

— Чекай на мене тут, — строго наказав своєму водієві пан Тисяча. 

А потім швидко вискочив зі старого автомобіля — іржавого коритця під маленьким дахом на колесах, немов від гірського велосипеда. 

— Я маю виступити перед виборцями, представити їм свою команду і побажати удачі спортсменам. Потім гайнемо в місто обідати, — не обертаючись, додав лідер партії та задриґав ніжками до сцени. 

Залишивши автомобіль біля соснового бору, худорлявий чоловік з короткими рученятами й напрочуд пласкою головою закидав округу вузькими очима і задовольнився багатолюдним берегом. Однопартійці в однакових комбінезонах справді нагадували фігури болотяних пуголовків зі злегка роздутим верхом і надмірно приталеним низом. Спортсмени копошилися біля своїх каное, а мешканці Старого Марка витоптували всюди траву. 

«Чудово!», — подумки зрадів плоскоголовий власник подібного до колег комбінезона і продовжив дрібнити ніжками. 

— Я такий захід профінансував, місцева голота ніколи такого не бачила, — пошепки захопився собою та одразу нагрубив Ікрін Петрович. 

«Хиби бути не повинно, я останні гроші витратив. Чого тільки варті оригінальні костюми соратників! А ці спортсмени, — окинув він поглядом рослих мужиків із веслами в руках, — узагалі не хотіли сюди їхати. Мовляв, глушина смердюча. Ледве вмовив. Хоча он як посміхаються». 

Чоловік теж розтягнув губи та закрутив головою. 

«Авжеж, день просто ідеальний: тепло, лагідний вітерець, сосни пахнуть, вода лише трохи хвилюється. Чого ще треба для відпочинку далеко від галасливого міста і для вдалого старту виборчих перегонів?». 

— О, пане Тисяче! 

На зустріч своєму лідеру помчала витончена дівчина, яка наперекір образу болотяного пуголовка, мала експресивний вигляд. Пишна зачіска, живі очі так і іскрилися повнотою романтичного періоду життя, а обличчя рум'янилося від передчуття майбутньої події. 

— Пане Тисяче! 

Ще зовсім недосвідчена дівчина в питаннях ділової субординації ледь не стрибнула обійматися. Однак інакше й бути не могло. Двадцятирічна учасниця місцевих виборів виросла під кронами дубів Старого Марка, на морі коров'ячого молока та достатку маминої простодушності. Єдине, чим нагородив її Бог, окрім миловидної зовнішності, — це даром балакучості, що вельми знадобилося на виборах. Саме такий хист і допоміг сільській базіці потрапити до виборчих списків.