Розділ четвертий. Льоня Градов

Льоня Градов на уроці математики відверто нудьгував. Предмет йому не подобався, та й нова вчителька з університетським значком, не вселяла довіри. У довгих рівняннях вона плуталася, іноді, нервово вибачаючись, намагалася заново вирішити складне завдання, і клас над нею тихенько посміювався. Крім усього іншого, напруга наростала через Абрека та його «хвацьку команду».

Ще з минулого року відомий навкруги хуліган Абрек і його хлопці чинили всілякі знущання з Льонька та Дениса. То вимагали «грошовий оброк», і тому доводилося віддавати частину кишенькових, «кров'ю і згодом» здобутих коштів, то просто любили покуражитись і познущатися.

 Іноді Льоня та Денис, стиснувши кулаки, «тримали оборону», але в результаті приходили додому побиті, виваляні в пилюці, з синцями, через що мати тільки сплескувала руками. Але правду їй Льоня не говорив.

Щоб не бути битим, Льоня почав ходити в секцію боксу. І якось, коли його вкотре оточили «лихі хлопці», Льонько почав люто махати кулаками праворуч і ліворуч. Його подряпане обличчя горіло гнівом. Дві пики встиг розбити, але рука Абрека, озброєна кастетом, хвацько саданула його по ребрах - боліло сильно, але він терпів.

Після цього випадку багато що змінилося – Абрек припинив знущання з Льонька, зосередив свою увагу на Денисі. А у вересні цього року Льонько і сам «заковтнув гачок». Абрек продав йому «Аpple iphone», явно «убитий», придатний лише для розмов, а вимагав за нього грошей утридорога, та ще й «посадив на лічильник». Мало того, що телефон погано працював, на що Абрек резонно помітив, що, мовляв, треба дивитися товар як слід, так ще й борг зростав!

Льоня був у розпачі!  Частину грошей стягнув з маминого гаманця (а в неї і так мало було), а частину йому великодушно дав друг Денис і просив не думати про повернення.

Але це було не все! Позавчора Абрек та його дружки підстерегли Льонька і здорово його побили. Підводячись з пилу під деревом, обтрушуючи бруд і налипле листя, стогнучи від болю, Льоня вислухав нову загрозу:

- Даємо добу. Не віддаси борг – хату спалимо, мати по світу пустимо, а з тобою... Ну, ти здогадуєшся, що буде з тобою... Інтернат для дітей-інвалідів знаєш? Так ось, тобі там буде саме місце!

До кінця уроку Льоня досидів, як на голках. Руки трохи тремтіли, а сльози закипали на очах. Що робити, що робити, я загинув! - крутилося в голові.

Він набрався хоробрості і попрямував додому один. Дениса не покликав, щоб і йому не перепало.

Ось там, за школою, під кронами платанів, у них завжди збіговисько, регіт і лихослів'я.

Він повернув за школу - але було напрочуд тихо і порожньо!

Льоня минув платани, перетнув проїжджу дорогу, сквер, дитячий садок за білим кам'яним парканом, нарешті побачив свій будинок, рідну квартиру. Все було в цілості та безпеці! Ху, біда начебто відступила!

***

І не знав Льонько, що цього дня школу відвідав невідомий. Він йшов у натовпі бігаючих третьокласників і на нього ніхто не звернув жодної уваги. Мало хто приходить до школи! А можливо незнайомець володів мистецтвом бути непомітним...

Він відразу визначив в натовпі старшокласника Абрекова, якого звали просто Абрек. У цей час пролунав дзвінок, але це не зупинило відвідувача. Він схопив Абрека за руку, і щось шепнув йому. Той спочатку гнівно смикнувся, але потім раптово скорився. Вони зайшли до вбиральні на тому ж третьому поверсі.

 Незнайомець взяв за комір Абрека так, що тріснула сорочка і заглянув йому в очі. Лише заглянув…Жах пронизав Абрека до п'ят - в очах незнайомого чоловіка він побачив глибоку синю безодню, на дні якої клубився чорний змій. Як гнучкий страшний хижак кидається на жертву, так і чорний дракон страху проник у нього!

Абрек скрикнув, відсахнувся і впав би, якби чоловік не підхопив його сильною рукою.

 Далі Абрек поплентався у клас, і сльози котилися з його очей. Незнайомий відвідувач зник і більше його ніхто не бачив та не пам'ятав.

А після занять дружки Абрека вразилися перемінам у вигляді та поведінці свого ватажка. Він ніби постарів років на сорок, говорив повільно і статечно.

Та й самі вони невимовно змінилися, присмиріли і стали розсудливими.

***

Протягом трьох наступних тижнів у Льоні було спокійне життя. Його ніхто не турбував, а про борг начебто забули.

Тої п'ятниці на уроці фізкультури хлопчаки грали в баскетбол. Потім перевдягалися в задушливій роздягальні, шумно ділячись враженнями про гру.

Втомлений і розпалений  Льонько поплентався додому.

За школою, в тіні старих платанів, було тихо, пахло листям і перезрілою травою. Льоня хвацько перебіг проїжджу частину і заглибився у сквер біля п'ятиповерхового будинку.

Біля дитячого садка стояло кілька лавок. Тут було затишно, шелестіло золоте листя, м'яко пригрівало осіннє сонце і ще відчувався запах минулого літа.

Льоня присів на лаву, щоб зав'язати шнурок на кросівці і помітив тінь, що виросла на асфальті. Льоня обернувся.

 Перед ним стояв незнайомий чоловік, високий і худий, у простецькій безбарвній куртці та синьому береті, з-під якого виднілося сиве волосся. Легкі зморшки висікали його обвітрене обличчя.