Старе крило

На дворі було огидно прохолодно. Небо без упину сіяло дрібненький, уїдливий дощик, який не просто мочив, а наче намагався просочитися крізь шари одягу прямо до кісток. Алісія відчувала, як волога важкість осідає на її волоссі, а кожна крапля, що стікала за комір, додавала ще один градус до її внутрішнього закипання. Настрою не було від самого початку. На обличчі тримався бездоганний макіяж і «робоча» посмішка, але всередині все кипіло від огиди — стан, знайомий кожному при виконанні найненависнішої роботи. Наче ти вже видраїв усю кімнату, аж поки не засяяв кожен куток, і раптом помітив ту саму останню, наймерзеннішу пляму. Ця зустріч і так була для неї тягарем, а негода остаточно перетворила її на тортуру.

Алісія була вже й не рада, що зголосилася на цю зустріч. Треба було просто проігнорувати Трейсі та її приїзд до Брістону, навіть попри всі можливі наслідки. Ці ігри й так затяглися занадто далеко, і кожна поступка з боку Алісії лише наближала її до глухого кута.

Побачивши біля входу до торгового центру цю кучеряву сяючу гримасу, дівчина розчарувалася остаточно. Здавалося, тепер навіть її дім не був у безпеці від цієї настирливої особи. Її остання фортеця пала.

Щоб не мокнути під цією сірою завісою, Алісія різко кивнула Трейсі в бік великих кованих дверей. Дівчата були надто далеко одна одної, щоб кричати привселюдно, але достатньо близько, щоб зрозуміти невербальні сигнали. Проте, ледь переступивши поріг, вона зрозуміла, що припустилася помилки. Замість спокою та сухості їх зустрів какофонічний гул.

​Торговий центр нагадував розтривожений мурашник. Юрби відвідувачів, сп’янілих від обіцянок великих знижок, галасливо носилися між поверхами, штовхаючись ліктями та розбризкуючи бруд із мокрого взуття по глянцевій підлозі. Це хаотично-рухливе людське море викликало в Алісії напад справжньої мізантропії. Вона ненавиділа натовп, який не мав мети, окрім споживання, і зараз ці люди заважали їй дихати, думати й, головне — розставити всі крапки над «і» з Трейсі. Спокійно поговорити тут було неможливо, і цей факт став останньою краплею в її чаші терпіння.

— Люба, ходім я пригощу тебе кавою, — голос Алісії зазвучав м’яко, майже турботливо, хоча всередині в неї все стискалося від відрази. — Ти, мабуть, зовсім змокла, поки чекала на мене під цією мрякою. Я навіть не очікувала, що ти здатна на таке... Отак зненацька заявитися в моєму місті, знайти мене серед мільйона провулків. Це справді... вражає.

​Трейсі сприйняла ці слова як довгоочікувану перемогу. Її обличчя просіяло — вона щиро повірила, що Алісія підкорена її наполегливістю. З почуттям полегшення дівчина почала розстібати верхній одяг.

Неодноразово чувши від Аліс про мінливу погоду в місті, вона спакувала в дорогу свій улюблений дощовик. Саме він пригодився в цю мерзенну мряку, як ніщо інше. Яскравий, як і вона сама, він міг бути маяком у натовпі. Такий неоновий колір зазвичай обирали собі діти, але Трейсі й сама була наївна та весела, як маленька дівчинка. Скинувши мокрий жовтий дощовик, вона ретельно, майже ритуально склала важку гумову тканину і запхнула її в рюкзак, ніби ховаючи разом із ним усі свої страхи бути відкинутою.

​Проте за цією маскою приємного здивування Алісія ледве втримувала справжню бурю роздратування. Нав’язливість Трейсі душила її — це стискання навколо шиї відчувалося майже фізичним. Алісія ненавиділа подібні «жести» — вона була людиною структури, яка намагалася прораховувати навіть сюрпризи, а цей спонтанний візит ламав її ідеально вибудуваний день. Справ вдома і так вистачало, а тут ще потрібно було втиснути цю зустріч з кучерявою фанатичкою.

​В її голові невблаганно цокав таймер: у неї було лише пару годин до зустрічі з Алексом. Цей час був для неї священним, і вона не збиралася витрачати його на порожні сентименти. На відміну від цього «рандеву», розмова зі старим другом була дуже важливою. Точніше — однією з причин повернення Аліс додому.

План був простим: швиденько розібратися з цим непорозумінням, випити кави для годиться і попрощатися назавжди. Проте, коли вона почула від Трейсі перші впевнені слова про те, що та не збирається закінчувати їхні стосунки й бачить їхнє спільне майбутнє тут, у цьому місті, дратівливість Алісії мало не прорвалася крізь ідеальну маску. Повіки ледь помітно здригнулися — вона зрозуміла, що «швидко» не вийде. Цей баласт виявився набагато важчим, ніж вона розраховувала.

Розуміючи, що м’яка дипломатія лише затягує цей процес, Алісія вирішила діяти радикально. Бажаючи «зірвати пластир» одним різким рухом, вона нахилилася ближче до Трейсі, зазираючи їй прямо в очі з виразом удаваного жалю. Зморщивши брови та витягнувши кутики уст догори, мовила:

— Слухай, Сонечко, я не хотіла тобі говорити так одразу, — голос Алісії став солодким, але в ньому вже відчувався метал. — Просто... у мене тут є хлопець. Це не просто інтрижка, у нас із ним усе серйозно. І якраз через пару годин у нас призначене побачення, на яке я дуже поспішаю.

Ці слова загули в голові Трейсі, ніби раптовий розряд грому в тісному приміщенні. Світ навколо неї миттєво зблід, звуки галасливого натовпу ТЦ відійшли на задній план, залишивши лише пульсуючий біль у скронях. Усмішка враз злетіла з лиця, а наївна надія покинула серце. Сльози миттю застелили зір, а образа, змішана з люттю, заполонила розум, витісняючи залишки здорового глузду. Її розчарування в об’єкті обожнювання вивільнило купу злості й перетворило на звіра в клітці.

— Ти не будеш з ним! — вигукнула вона, і цей крик змусив кількох випадкових перехожих озирнутися. Трейсі схлипнула, витираючи обличчя тремтячою рукою. — Я не дозволю. Я все розповім... і йому, і всім іншим. Я розкажу про клініку, про діагнози... Я розкажу, хто ти насправді, Алісіє!