27 (2)

Хвиля енергії прокотилася від криниці, що стояла посеред лісу на місці, де колись був хутір. Прокотилася низько, але не по землі, скосила, немов косою, травинки, молоді деревця, перетворила на потерть верхівки папоротевого листя, помітила гниллю і обдерла кору з особливо невдачливих великих дерев, хоча решту обтекла, не зачепивши, і позбавила половини листя чагарники. А потім, поступово згасаючи, помчала далі, змушуючи людей, що трапилися на шляху, заходитися кашлем, хапатися за рани, що давно загоїлися, і відчувати страх, голод і холод. По полю ця хвиля пройшла, коли була зовсім слабкою і тільки й зуміла змусити зав'янути верхівки окремих трав, але коли докотилася до школи, маги її все одно відчули. Усі. Але зрозуміти, чому раптом стало так незатишно, змогли лише кілька досвідчених дізнавачів. А більшість викладачів Другої Школи П'ятилисника навіть особливої ​​уваги не звернули, а якщо й звернули, то вирішили, що це протяги та чергові витівки студентів. І дуже здивувалися, коли їх покликали до зали для нарад.

Ще більше вони здивувалися, виявивши там натовп дізнавачів, обвішаних амулетами та зброєю, як якісь воїни, сина кор-графа, що палав злістю, голову першої комісії і майстра Бріма, який з недовірою дивився в невідому далечінь.

Не встигли викладачі звикнути до такої дивної компанії, як майстер Брім був названий старшим у школі, бо більше ніхто в цій клоаці не здатний потягнути таку відповідальність.

Поки викладачі, серед яких були й магістри, звикали до думки, що вічний невдаха чимось кращий, ніж вони, один із дізнавачів щось тихо втовкмачував кор-графському синові, і той ставав все незадоволенішим і незадоволенішим, але потім все-таки кивнув і гордо вийшов. А його охоронець, що дивно, залишився

Поговорити про цю дивину, викладачам, щоправда, також не дозволили.

— Так, — похмуро мовив головний дізнавач, навалившись на трибуну і дивлячись на тихих викладачів такими очима, що їм відразу ж захотілося в чомусь зізнатися. — Неподалік цієї школи, не більше півгодини тому, стався сильний виплеск темряви. Виплеск! Не дія, не ритуал і навіть не повстання мертвих. А клятий виплеск. Сподіваюся, всі розуміють, що це означає?

Викладачі почали переглядатися, і нещасний дізнавач запідозрив, що більшість навіть у своїх предметах мало що розуміють, а про те, що вивчали на темних матеріях, забули одразу, як отримали дипломи. А може, ще й раніше.

— Ідіоти, — ледь чутно сказав дізнавач, але викладачі його якимсь дивом почули, дехто навіть засоромився. — Виплеск означає, що там не тільки-но намагалися звертатися до темряви. Там звертаються до неї давно, якось цю справу маскуючи та стримуючи. І ось зараз воно досягло таких масштабів, що маскування просто зірвало. А у вас тут відбувається невідомо що. Студентів відправляють невідомо куди та невідомо навіщо. Викладачі, мабуть, зникають там же і з того ж приводу.

— Залишивши в школі болотні жаби знають що, — пробурмотів хтось у натовпі озброєних дізнавачів.

— Тож тепер ми змушені розбиратися в проблемі, яку ви багато років не помічали! І якщо я хоч когось із вас хоч у чомусь запідозрю… Втім, перш ніж ми поїдемо до місця, де стався виплеск, ви всі відповісте мені на кілька запитань, на камені правди! І нехай хтось тільки спробує не прийти, одним позбавленням явно незаслуженого ступеня він не обійдеться, навіть якщо потім з'ясується, що до темряви він не має жодного відношення! Ті, хто прийде, і кому я дозволю піти, відразу ж підуть у ліве крило і робитимуть усе, що завгодно, аби студенти не вирушили на пошуки пригод. Лекціями їх займіть. Або хоча б поясніть, як їм тепер писати ваші прокляті звіти про практику. Якщо самі знаєте, як це взагалі можна зробити з огляду на те, що конкретних завдань нікому не дали. І… Так, стіна оплетена сигнальними нитками, хто її перетне, буде звинувачений у непокорі. На воротах залишиться наша охорона, її краще взагалі не чіпати. Без дозволу, мого чи іншого дізнавача з королівським перстнем, залишати школу забороняється. Будь у що втручатися — забороняється. І дуже сподіваюся, що ви гадки не маєте хто, що й навіщо робив з пітьмою поряд з вашою школою.

Викладачі не знали і вразнобій спробували це довести, але їх ніхто не став слухати. І біля каменю їх питали лише про те, чи знають вони, куди подівся заступник голови ради школи, і чи були вони у якоїсь старої криниці. А переконавшись, що не знають і не були, викладачів, нічого їм не пояснивши до пуття, відправили в ліве крило, велівши не лізти не в свою справу. Ще й погрожувати зволили.

Загалом, у дізнавачах більшість викладачів сильно розчарувалися.

А деякі ще й були впевнені, що вони все спеціально підлаштували, щоправда, так і не змогли до ладу придумати, що саме і для чого.

***

— Нас замкнули, і мені це не подобається, — насамперед заявив Льєн, коли знайшов усю свою компанію в саду в старій альтанці. Ну, як знайшов, побачив їжака і пішов за ним. — Мені це дуже не подобається. Мені хочеться забратися з цієї школи якнайдалі і швидше. І здається, що цими сплесками їх просто виманюють. Але ж вони три дні все тут вивчали і нічого не виявили… Ну, хоч охорону залишили, хоча вважають, що там небезпечніше, а нам головне сидіти тихо і нікуди не ходити.

На Льєна здивовано дивилися всі присутні. Навіть їжаки, яких намагалися перерахувати і спільно вирішити, що з ними робити далі.

— Я б так і зробив, — першим озвався птахолов, котрий тримав великого їжака перед собою на витягнутих руках. — Але тільки якщо це запасний план... якби наявність ваших дізнавачів у початковий план не вписувалася. На цей випадок у мене була б група, здатна у потрібний момент десь пошуміти.

— А магістр Кавара мав купу часу, щоб цю групу підготувати, — додав Дамір.

— Магістр Кавара? — навіщось перепитав Ваня, котрий намагався зрозуміти, здається йому чи ні, що у найбільшого їжака — найнахабніша морда.

— Заступник нашого голови ради, — підказав Ленц. — Котрий кудись подівся.