26 (2)

Заспокоїти Весяну вдалося не відразу і тільки за допомогою їжака та його живота, який можна було погладити пальцем, поки тварина лежала вгору лапами у Ваніних долонях. Йти до гуртожитку та грітися дівчина не хотіла, хоча сидіти на сируватій лавці було неприємно. А на загрозу застудою відповіла рецептом протизастудного зілля.

Розмовляти про старих дів Вані відверто не хотілося. А в те, що Томія на цю тему поговорить краще, Весяна не повірила. Ще й хмикнула. А потім заявила, що Томії не збагнути. Бо вона справжній маг, хоч із іншого світу. І поводиться, як справжній маг. І їй би ніхто й слова не сказав, навіть якби вона міняла коханців через день. І…

А Весяну підозрюють і обзивають, хоч вона якраз себе берегла. А виявилося, що ця ідіотська цнота годиться лише на те, щоби в жертву приносили. А тепер ще й насміхатися будуть, бо у її віці незаміжня і навіть без нареченого. Над старими дівами завжди глузують. Он тітчиній сусідці в обличчя говорили, з таким співчуттям. І…

— Та яка ще стара діва?! — розсердився Ваня, змушений слухати це марення. — Та тобі свиснути тільки, черга з наречених на половину вулиці вишикується!

Їжак тихо пирхнув, погоджуючись із господарем.

— Це тільки поки вони думають, що мені лише сімнадцять років, — уперто заявила Весяна.

— Пфи, та в моєму світі деякі в тридцять років тільки починають замислюватися про те, що, мабуть, настав час заміж і дітей народжувати, — відчайдушно сказав Ваня, не наважуючись цю дурепу обійняти і погладити по голові. Запідозрить ще щось, образиться, знову розридається. — А в двадцять — це взагалі ранній шлюб. А тут все, помирати час. Тільки знаєш, ідіотко, чомусь не вмирають. Навіть ці дурні дівки в моєму селі, коли їм набридало розважатися приворотами і полюванням на мене, чудово й у двадцять п'ять заміж вискакували. А ти в двадцять стара діва, помирати час… ось прямо тут, у альтанці, лягти і померти, наплювавши на навчання і взагалі. Тому що якісь дурні тітки, котрі бісяться від заздрощів до твоєї краси, нарешті радісно заволають і пустяться в танець, наспівуючи, що вони ще в шістнадцять були заміжні і при трьох діточках.

Весяна застигла на мить, а потім хихикнула, мабуть, уявивши цих тіток.

— Я правда гарна? — спитала, трохи подумавши.

Ваня подивився на неї з таким подивом, що відповіді не знадобилося.

— Ти чудовий, — нарешті сказала дівчина, схопилася на ноги, поцілувала його в щоку і загадково пообіцяла: — Я щось придумаю.

З чим і пішла, залишивши Ваню сидіти в альтанці і розмірковувати про дива жіночої логіки.

— Що вона зібралася придумати? — спитав у їжака, вирішивши, що треба якось повернутися в кімнату і вийти з неї нормально, через двері.

Їжак відповіді на це запитання не знав. А якщо й знав, то розповідати Вані не збирався.

***

Шелесту, на відміну від Вані, думати про порятунок прекрасних дів від дивних ідей не знадобилося. У його випадку сталося все навпаки — прекрасна діва задумалася про ті ідеї, які можуть випадково забрести до його голови. Птахолов її на це наштовхнув. Тому Томія з самого ранку сіла на лавочку перед чоловічим гуртожитком і почала чекати на Шелеста, вирішивши, що рано чи пізно він вийде, а заходити в будинок повний чоловіків, причому, без запрошення, недобре.

Як на зло, Шелест виходити не поспішав. І Томії довелося по черзі відшити прагнучого кохання нетверезого блондина, спраглого співрозмовника ще п'янішого брюнета, і кота з дуже нахабною мордою, котрий жадав ласки і пожерти.

Потім до Томії підійшла немолода, підсліпувата жінка, представилася шкільною цілителькою і запитала, чи все у дівчини в порядку? Томія відповіла, що все гаразд. Жінка чомусь їй не повірила. Порадила не соромитися та не боятися. Розповіла, що «ті самі ліки» іноді не спрацьовують, але це не страшно. Хлопець навряд відмовиться одружитися, хлопці в цій школі суцільно хороші і дурити голову такій милій дівчині не стали б. А навчання можна продовжити і потім, коли дитина підросте і можна буде її залишати на няньку. Он чотири роки тому в дівчачому гуртожитку навіть чиясь мама жила, за онуком доглядала, доки дочка та зять навчалися.

До Томії, нарешті, дійшло чого від неї хочуть, вона пристрасно запевнила добру жінку, що нічого подібного їй точно не загрожує. І поклялася, що їй треба терміново поговорити з другом. А заходити до гуртожитку хлопців не хочеться, щоб не породити дурні чутки.

Цілителька кивнула, погладила Томію по голові, порадила пити перед сном молоко з медом чи м'ятний настій, із чим і пішла.

— Дурдом, — сказала дівчина, якій, попри ідіотизм ситуації, було чомусь весело і якось навіть тепло, чи що. Дуже давно про неї ніхто не намагався дбати просто тому, що вона сиділа на лавці та сумувала.

Шелест, ніби стояв за дверима, терпляче чекаючи, поки хтось покращить Томії настрій, нарешті вийшов. Дівчина схопилася з лавки, вирішивши не чекати на чергового співрозмовника, підбігла до нього, схопила за руку і, не кажучи ні слова, потягла за собою в зарослий шкільний сад. Спочатку по стежці, а коли зрозуміла, що по ній запросто може хтось ходити, вдерлася у високі бур'яни і довела хлопця до сливового дерева з недозрілими синіми плодами.

— Ось! — сказала Томія замість привітання, ривком зірвала з зап'ястя рукав і сунула під ніс Шелесту візерунки, намальовані батьком. — Уся справа в ньому!

Шелест чесно подивився, загадково хмикнув і спитав:

— Це що?

— У-у-у-у… — глибокодумно відповіла Томія і схопилася обома руками за стовбур дерева. Дуже хотілося його боднути для прояснення думок. Ось як Шелесту все пояснити, не вдаючись до подробиць? А вдаватися до подробиць дуже не хотілося. Вони йому, напевно, не сподобаються. Не ідіот ж він. — Це мій батько намалював. Це такий якір, який поєднує мене з моїм світом. І якщо станеться те, на що він має прореагувати, я повернуся додому. Разом з тим, хто став причиною реакції. А це погано. Я їх знаю.

Шелест невпевнено посміхнувся і теж обняв дерево, мабуть, теж захотів його боднути.