20 (2)

— Те, що ти робиш… — Льєн поворухнув пальцями правої руки, ніби намагався зловити слова, що розбігалися, і мужньо продовжив пояснювати Шелесту, в чому він не правий, попутно пізнаючи всі складнощі викладання. — Ти не дощ викликаєш. Ти просто стягуєш разом різне сміття, досить велике, упереміш з водою, що випадково попалася. Схоже, цим найпростішим способом ти взагалі не здатний зловити ті зовсім крихітні крапельки… ну, не крапельки, щось менше, ніж частинки пари… Загалом, щось таке крихітне ти зловити не здатний. Зате у тебе силові плетива мають виходити непогано. І левітація. А для виклику дощу тобі потрібен спосіб складніше, щось на кшталт начиненої енергією сіті, яка потрібні частки притягне сама. Я знаю одну водницю, яка тільки так і закликає його. А найпростішим способом просто черпає воду де завгодно, іноді разом з рибою… Загалом, це навіть не від напряму та стихії залежить, проблема швидше в тому, що ти сильний маг, вищий за середнього — точно. Ну, це як у ювелірів та ковалів. Інструменти перших призначені для тонкої роботи, інструменти других для того, щоб зробити щось досить велике. А з металом працюють і ті, й інші. У тебе просто немає інструментів тонкої роботи, тобі їх потрібно створювати.

Шелест кивнув головою.

— Недарма ж кажуть, що сильним магам треба вчитися більше, якщо не хочуть просто трощити і ламати, — додав Льєн, важко зітхнув і обернувся до Ленца.

Сиділа компанія біля струмка, де хлопці відмивались від своїх «дощів». Протікав струмок через галявину, досить мальовничу та залиту сонцем. На цьому лужку навіть було вогнище, обкладене різнокаліберним камінням по колу, і кілька великих колод, на яких було зручно сидіти. Весяна плела вінок, сидячи на одній з таких колод. Томія спостерігала за текучою водою і про щось думала. Ваня прислухався до дивних шерехів у кущах. А Льєн намагався пояснити те, що викладачі мали пояснити студентам ще в перший рік навчання у старшій школі, але чомусь не пояснили.

— У тебе все ще гірше. Те, що ти зробив, не має жодного відношення до погодної магії, навіть до найпростішої, яка, по суті, такою не є. То була левітація. Ти зачерпнув у силовий кокон болотяної жижі, підняв її якомога вище і впустив, — сказав Льєн Ленцу.

Хлопець у відповідь винувато посміхнувся.

— Мені просто цікаво, як ти здавав погодну магію за таких навичок? — спитав Льєн.

— Черпав воду й упускав. Вона взагалі за структурою відрізняється від землі і це не складно. Зате я жаб ніколи не ловив, вони в моєму коконі не затримувалися, а структура інша, не рідка.

Льєн ошелешено на нього подивився і почухав потилицю.

— Того-цього, — сказав задумливо. — Схоже, що ваш погодник — ідіот.

Хлопці переглянулись, і сперечатися не стали.

— Гаразд, а ти як навчився дощ закликати, причому не найпростішим із способів? — спитав Льєн у Даміра. — Це була пастка Мареша Рудого. Її зазвичай використовують, коли сильна посуха. Тоді таку пастку, тільки більшу і не менше сотні магів одразу, розтягують над морем, а потім дбайливо женуть хмару в постраждалі від посухи місця. Це достатньо складна і навіть небезпечна річ. І вміння зосереджуватися має бути вище за середнє. Якби це було не так, хмари б ганяли туди-сюди на першою вимогою.

— Ну, я довго не міг дощ погоднику продемонструвати, тому пошукав у бібліотеці інші способи. Цей мені здався найзрозумілішим, — зізнався Дамір.

Льєн невпевнено хихикнув. Подивився на кущі, в яких щось шаруділо вже досить голосно. А потім задумливо сказав:

— Я напишу скаргу на вашу школу та ваших вчителів. І попрошу батька поставити печать кор-графства. Бо те, що там відбувається, явно ненормальне. І викладачі навряд чи потрібній кваліфікації.

— А можна ми підпишемося? — спитав Ленц.

 — Та скільки завгодно. Не розумію, чому ніхто із батьків не скаржився? Серед них є маги, вони повинні розуміти, що щось там не те. Хоча… Якщо згадати мої розповіді про школу батькам, вони, мабуть, і не знають цього. І якщо не було смертельних випадків, то ніхто й не зацікавиться. Ідіотизм якийсь, слово честі.

— Не було, — сказав Ленц.

— Ми нічим настільки небезпечним не займаємося, нам навіть зомбі не привезли — тримати їх ніде, ось рада й відмовилася доти, доки не обладнають місце. Щоправда, обладнати не поспішали, — додав Дамір.

— Справи, — задумливо сказав Льєн.

А Томія нарешті видивилася щось у струмку, стала на ноги і рішуче заявила:

— Я також хочу спробувати! Мені здається, я зрозуміла, як це робиться!

На неї з нерозумінням глянули всі. І навіть шелестіння в кущах затихло.

— Я дощ хочу викликати, — гордо задерши підборіддя, — сказала дівчина. І, не чекаючи на реакцію компанії, пішла до болота.

Хлопці переглянулись і побігли за нею, мало не забувши Весяну. Щоправда, за нею одразу повернувся Дамір, велів кинути недоплетений вінок, пообіцявши підібрати його потім, і повів за рештою.

А з кущів гордовито вийшов великий їжак, обфиркав вінок, а потім згорнувся поруч із ним у клубок, мабуть, теж вирішивши зачекати на повернення людей.

Розпустити силу на найтонші нитки Томії вдалося без проблем. Зрештою, за таким же принципом вплітається захист в каміння будівель. А ось про дрібні частинки, з яких складається пара, у неї, напевно, було трохи неправильне уявлення. Тому що, коли з хмари, що висіла високо в небі і задумливо грюкала в надрах самої себе, після перших же крапель почав сипатися спочатку град, величиною з перепелине яйце, а потім пішов сніг, перемішаний зі шматками льоду, Томія тільки і змогла здивовано плескати очима. Сніг гарно приспав болото і частину лісу, а потім хмару дівчини потягло туди ж, що й ту, яку створив Дамір. І бідні здобувачі земляної олії зрозуміли, що злива, яку ніщо не віщувало, ще не найгірше, що могло статися. Снігопад посеред літа, що засипав усі стежки по коліна і поламав гілки дерев — набагато гірший. І танув цей сніг повільно, захищений від тепла якоюсь магією.