18 (2)

Стражники виявилися добрими людьми, заганяти заарештованих у камери не стали, завели їх у чийсь кабінет на другому поверсі. Ще вони принесли стільці, пару глечиків з водою і навіть стару колоду карт.

Хлопці від нудьги досить швидко зібралися в купку за столом і різалися в карти, попутно будуючи плани страшної помсти скаржнику на голих відьом.

Дівчата зсунули разом крісла і спочатку спостерігали за життям на площі за вікном, а потім якось так вийшло, що стали скаржитися одна одній на життя. Томія підозрювала, що здебільшого через пиво, але зупинятися все одно не хотіла. Перчик їй здавалася тою ще невдахою. Їй було через що співчувати. Мама — дурепа та егоїстка. Тітка хоч і гарна жінка, але, на жаль, дуже небагата. Але вона хоч урятувала. Про школу нарозповідали такого, що простіше взагалі не вчитися. А на те, щоби доїхати до іншої, не вистачило грошей. Спроби заробити мало не закінчилися взагалі недобре.

— Школа справді не дуже, — зітхнувши підтвердила Томія. — Мені хлопці розповідали. Їх із неї на практику відправили, самих, бо грошей на організацію не було. І роби що хочеш.

— А хлопці добрі, — впевнено сказала Весяна. — Добрі і не дурні.

— Так, — погодилася Томія і посміхнулася. — А ще сильні.

— Теж розповідали? — поцікавилася Весяна.

— Сама бачу, — сказала Томія. — Латьялла взагалі казала, що це рідкісний дар. Зазвичай через спеціальне скло дивляться. Або за допомогою амулету який малює ілюзію перевіряють, але друге не дуже точно. Ну, якщо амулет звичайний, а не спеціальний, покращений. А я бачу. Чим яскравіше аура, тим більше сили, та й від кольорів ще залежить напрям і швидкість. А ще контроль видно. Он у Ленца він дуже поганий, у нього сила весь час вирує і спалахує. А у Даміра майже такий, як у Льєна. Але він взагалі спокійна людина, можливо, це також впливає.

— А Шелест? — з незрозумілою інтонацією спитала Весяна і дивилася на Томію на всі очі.

— В нього баланс, майже в усьому. — Томія сумно зітхнула і визнала. — А ще в нього очі гарні та усмішка. Але тато його б не схвалив, навіть незважаючи на силу. І захищати не став би. Ні сам, ні сім'ї не дозволив би. І його напевно вбили б ті, кому і вдова в дружини підійде. Я ж цінна жертовна кізочка… була. А тепер усім голови сама відгризу, клянуся. Нехай лише спробують. Я тепер також сильна, я в дзеркало дивилася, якщо в нього правильно дивитися і влити трохи сили, теж видно.

— О-о-о-о! — захопилася Весяна і несміливо спитала: — А я сильна?

— Ти сильна, — поспішно заспокоїла її Томія. — Але ти не повністю розкрилася. У тебе сила тече не скрізь. Тут тренування потрібні, щоб вирівняти, покращити контроль, досягти балансу, і тоді ці перекриті канали поступово розкриються. Так взагалі часто буває. Щоправда, зазвичай у дитинстві, і з віком воно саме вирівнюється і балансується.

— Ага, — азартно сказала Весяна і підстрибнула, мабуть, збираючись запитати ще щось цікаве, але не встигла.

Двері відчинилися, і в кімнату ввалилося відразу багато людей.

Першим зайшов знайомий дізнавач. Чомусь втомлений і незадоволений.

За ним, як прив'язані, йшли двоє стражників із тих, що заарештовували.

За ними поважно протопав незнайомий мужик — бородатий, широкоплечий і схожий на лісоруба. Щоправда, одягнений він був надто добре для цієї професії. А ще в нього був меч із цікавою рукояттю — дракон, що загорнувся в крила, як кажан. І перстень із гербом.

Слідом понуро тяглися знайомі «каторжники». Вигляд у них був нещасний і дуже невпевнений. Схоже, вони дуже сумнівалися, що варто було скаржитися на темну магію та голих відьом, але нічого змінити вже не могли.

А закінчував цей хід дуже незадоволений Льєн. Якого, мабуть, силоміць розлучили з пивом, а потім ще й протверезили.

— Так, — похмуро сказав чоловік із перстнем. — Цих ідіотів побили ці молодики?

І широко, долонею, вказав на студентів та Ваню.

— Двох побила я, — сказала Томія і навіть помахала рукою, щоб ніхто не сумнівався.

— Так… — ще похмуріше промовив чоловік.

— Вони прийшли і почали хапати Перчика. А вона дівчина полохлива і самостійно захищатися не вміє, — чемно пояснила Томія.

— Так, — повторився чоловік і ще раз подивився на Весяну. — Зрозуміло. — Озирнувся, глянув на «каторжників», ті дружно відступили на крок, а потім знову глянув на Весяну і урочисто представився: — Барон Волкован.

Студенти, Ваня та дівчата ніяк не відреагували, просто сиділи та дивилися.

— Ви напали на моїх людей… — продовжив барон, так і не дочекавшись бурхливих привітань, поклонів і представлення у відповідь.

— Це вони на нас напали, — сказала Томія.

Барон збився з думки і моргнув.

Льєн тяжко зітхнув, розсунув плечима «каторжників» і підійшов до бородача.

— Бароне, що вам потрібно від моїх підопічних? Вони всі маги без диплома, а вам будь-який стражник пояснить, що той, хто таких доводить до вибуху, сам у цьому винен. А ще має виплатити штраф.

— Так на них не написано, що вони ці… — заговорив один із «каторжників».

— Саме тому, якщо не хочеться неприємностей, не варто задирати незнайомих людей, — стомлено сказав дізнавач. — А про те, що Весяна відьма, все місто знає, тож тут навіть такого виправдання немає.

— Але вони були впевнені, що тільки вона одна, а вона не бойова відьма, лише травниця, — вирішив висловитися Ленц, за що отримав відразу кілька невдоволених поглядів, але доводити протилежне навіть «каторжники» не наважилися.

— Так… — знову заговорив дізнавач. — Поки що маю кілька запитань до бойових магів. Де ваші амулети, що обмежують? Маг з управи впевнений, що цих бовдурів ви били на повну силу, просто, на щастя, не на смерть.

— Я взагалі бив стільцем без магії, — образився Ваня. — І що це за амулет?

— Вступиш до школи, пояснять, — порадував його Дамір.

— Це такі штуки, щоб нікого не вбити випадково, — тихенько пояснила Весяна. — Їх у школах дають. Або перевіряльники, якщо знайшли когось дуже сильного.