17 (2)

У результаті компанія розділилася.

Шелеста, як людину, яка, напевно, викрутиться з будь-якої ситуації, відправили з дівчатами забирати і купувати речі для Весяни.

Інші пішли до дізнавачів. Мститься історією Івана за посил у храм і за Весяну, зокрема, а також описував розбійників, хоча Ленц наполягав, що впізнавати трупи.

А ще, дізнаватися, чого дізнавачам ще треба. Напевно, щось придумали.

І Льєн дуже сподівався, що йому не нав'яжуть чергового майбутнього учня школи магії. Бо він не витримає і комусь наб'є морду. А цього зовсім не хотілося.

Студенти розмовляли і веселилися, явно задумавши якусь пакість. І Льєн не збирався їм заважати.

А Ваня намагався вигадати легенду про те, звідки взагалі взявся. А в голову лізла якась нісенітниця про обраність і чудові артефакти, про позашлюбного сина чи дракона, чи короля, про породження істинної магії. І коли хлопець зовсім уже зневірився і почав підозрювати, що доведеться зізнаватись в появі з іншого світу, якимось дивом у його голову забрів спогад про те, що Томія вдавала амнезію і казала, що поняття не має як опинилася посеред болота.

— Так, амнезія чудова річ, краще тільки склероз, якщо вірити анекдотам, — пробурмотів Ваня і в до дізнавачів заходив, сяючи такою широкою усмішкою, що якийсь мужик мало не скотився зі сходів, що ведуть на другий поверх.

Далі Ваня примудрився налякати усмішкою якусь сумну даму. Мабуть, вона була впевнена, що нормальні люди в цьому будинку так не посміхаються, а отже, молодий русявий чоловік — небезпечний псих. Може, взагалі прийшов, щоб дізнавачів убити, а потім пореготати над їхніми тілами, складеними в купку.

Вискочила ця дама надвір дуже швидко.

Бородатий дядько, схожий на ветерана середньовічної війни, котрий пив чай за столом, заваленим папером, глянув на Ваню несхвально, але нічого не став говорити, просто махнув рукою на сходи.

Хлопці слухняно піднялися. Пройшли слідом за Льєном на кінець вузького коридору і почекали, поки він чемно постукає. Щоправда, у відповідь на цей стукіт чомусь не дозволили так само ввічливо увійти, а закричали щось явно неприємне і шпурнули об двері чимось важким.

— Вони, правда, на нас чекають? — засумнівався Дамір.

— Правда, — з усмішкою відповів Льєн. — Напевно, вони вже встигли знайти щось дуже несподіване і зіпсувати настрій начальству.

Хто такі «вони» уточнювати Льєн не став, просто відчинив двері і ледве не отримав по голові чоботом.

— А, це ви, — стомлено мовило начальство. — Як ви до того будиночка взагалі пройшли? Мої дурні вже встигли влізти в якусь пастку і просять допомоги. Добре хоч бджолівську портальну скриньку здогадалася з собою захопити. А то б так там і сиділи, комарів би годували.

— Просто пройшли, — розгублено зізнався Льєн.

— У нас першим ішов Дамір, а він трохи пророк, — з гордістю пояснив Ленц.

Бідолашне начальство тільки рукою махнуло. Потім посмикнуло язичок дзвіночка, а хлопчакові, що заглянув, веліло покликати «нетверезу погань з її пензлями». Хлопців запросило сісти. На Ваню подивилося з сумнівом і пробурмотіло, що цього ще не бачило. А коли Льєн, обдарувавши весь світ широкою усмішкою, сказав, що Ваня бажає розповісти про те, як убив тьмапоклонника, начальство знову засмикнуло дзвіночок і наказувало покликати ще й «п'яницю-писаря» і якщо він не прийде, пообіцяло його «повісити на жіночих панталонах, іншим у науку».

— Суворо, — схвально оцінив Ваня і отримав у відповідь грізний погляд. Цей погляд остаточно його переконав, що амнезія — найкращий з виходів. Впав, прийшов до тями, навколо ліс, яр і якийсь тип з ножем над дівчиною стоїть. Ну, прямо сюжет для жахів. А може й індійського фільму, що в сто разів страшніше.

***

Хазяйка будинку Весяні не зраділа. Томія це одразу помітила. Ще вона помітила, що ця добра жінка з підозрою подивилася у вікно, ніби чекала там побачити якихось поганих особистостей, що прийшли слідом за хлопцем та двома дівчатами.

Втім, до будинку вона їх запросила наполегливо. Зачинила двері, а потім потішила Весяну тим, що довкола ошивалися якісь підозрілі типи. І, напевно, шукали її. Наказала дівчині бути обережною. Всучила вузлик із речами і швиденько гостей виперла. Весяні навіть довелося дивитися, що зав'язано в хустку, на лавці під чиєюсь огорожею.

— Негусто, — сказала вона сумно, переконавшись, що сукня тільки одна, білизни вистачає, тепла кофта, мабуть, загинула у вогні, а срібні браслети нікуди не поділися, просто замотані в сорочку. — Якщо кудись йти чи їхати, мені потрібний плащ, хоч якийсь, штани за розміром, бо в спідниці я в ліс більше не піду, і хоча б пара сорочок, найдешевших із невибіленого льону. Головне, щоб не були дуже грубими.

Томія покивала і навіть подумала, що Весяна зовсім не безнадійна. Покупки вона планувала розумно.

Купувати все необхідне вони вирушили на Другу Центральну площу, Весяна там знала один магазин із сумнівною репутацією. Репутацією цей магазин завдячував тому, що господинею там була колишня весела дівчина. Зате у неї можна було купити практично будь-який готовий одяг, у тому числі й екзотичні вбрання мешканок веселих будинків. Але й зовсім прості речі там теж були, причому, дешевші, ніж у магазинах без сумнівної репутації.

Подейкували, звичайно, що колишня весела дівчина потихеньку набирає робітниць для свого колишнього веселого будинку. Придивляється до покупниць, робить заманливі пропозиції. Але Весяні вона вже допомогла — відвезла у своєму візку до храму, незважаючи на те, що був ризик отримати каменем по голові за компанію. Мабуть, ця жінка чудово розуміла, кому можна робити пропозиції, а кому марно. І просто допомогти комусь без будь-яких пропозицій була зовсім не проти. От і думай після цього, хто кращий — колишня весела дівчина або дружини, що пишаються своєю добропорядністю і кидаються на дівчину тільки тому, що вона красуня.

Весяна для себе висновки зробила.

Втім, Томія теж. Причому давно ще в селі Старе Болото. Її симпатичне личко теж не давало спокою деяким добропорядним дружинам.