16 (2)

Храм шляхів долі справді був меншим. Він, в принципі, був меншим за будь-який із храмів, досі зустрінутих студентами.

— Халабудка, — задумливо сказав Ваня, розсіяно погладив пса, що так і не відстав від нього, і запитав: — А вам точно туди треба?

— Нас туди послали, — гордо відповів Ленц, не уточнюючи, що спочатку послали саме його.

— Да? — здивувався Ваня. — Ну, якби я завжди ходив туди, куди мене посилали… хм. А в цій халабудці двері взагалі є?

Студентси дружно знизали плечима, і пішли навколо дома з гостроверхим круглим дахом, що вріс у землю, мало не до вікна. Та й ця будівля була закругленою, поросла мохом і обвита плющем. І якби хтось запитав думку Вані, він би без сумнівів сказав, що найбільше ця фігня схожа на юрту, просто чомусь кам'яну.

— Може від часу скам'яніла? — запитав сам у себе Ваня

А Ленц життєрадісно закричав:

— Знайшли!

Злякав птахів в кущах. Змусив пса зайтися гавкотом, одночасно щосили виляючи хвостом, ніби не міг вирішити, що в цій ситуації важливіше. І викликав підземного духа у вигляді худого хлопця з довгим, чорним, немитим волоссям. Цей дух відчинив знайдені двері з середини і застиг на порозі, явно даючи зрозуміти, що нікого в храм не пустить.

А Ленц узяв і навіщось до нього ступив.

— Придурок! — впевнено сказав дух і тицьнув пальцем у щоку Ленца. — І це не лікується. Придурком народився, придурком і помреш. Хіба що навчишся свою дурість бачити.

— Е-е-е-е... — тільки й зміг відповісти на цю заяву Ленц.

Дух життєрадісно засміявся, пройшов повз Ленца, загадково посміхнувся Льєну і заявив, що він усе правильно розуміє, але сам же цю дорогу вибрав. Ваню теж обізвав недоумком. Причому веселим і таким, що живе, ненудно. А псу, що гарчав, погрозив пальцем, змусивши сховатися за годувальника. Томію дух назвав самовпевненою пташечкою і пообіцяв, що незабаром вона щось зрозуміє. Тому що вже йде цим шляхом.

— Пропаща дитина, — обізвав Даміра і хихикнув. — Твій дар корисний тільки тобі, інших не врятуєш, можеш навіть не планувати. Тільки гірше зробиш.

Бідолашний студент відступив на крок і насупився.

А дух зупинився перед Шелестом і шалено посміхнувся.

— Яка милота, — сказав захоплено. — У Баядерці вірять, що сміливістю, боягузтвом та іншими якостями людей наділяють боги незадовго до їхнього народження. Там навіть особливий бог для цього є. Чи онук, чи племінник самої долі. Він стоїть біля мішків, черпає з них жменями і зсипає зачерпнуте в мішечок, який у момент народження витрусить над головою немовля. Хе-хе, тому у деяких все виходить через дупу. Спробуй там попади точно. Немовлята маленькі, а деякі матусі одразу хапають... або повитухи хапають і кудись несуть. Ось так ось. А ти взагалі особливий випадок. Зачерпнули тобі дуже багато удачі, людині стільки просто не потрібно. А потім цей чи племінник, чи онук, злякався скоєного і додав для рівноваги невдачі. І не розмішав. Ось так ось. А потім, коли витрусив усю цю справу, спочатку на твою голову впала саме невдача, а потім зверху на неї удача. Так воно тепер іде. І спробуй, вгадай, що першим скінчиться. Весело, да?

— Дуже, — не став сперечатися Шелест. — Ти взагалі хто такий?

— Я? — здивувався дух. — Так, привид місцевий, божевільний. Жив три сотні років тому і мав сильний пророчий дар, за що мене і посадили в кам'яний мішок ось під цією красою.

Дух показав на халабудку і знову засміявся.

— І що? — запитав Ленц.

— Що-що, я там помер. Ось тепер псую життя тим, хто живе у храмі. Через мене його навіть не добудували жодного разу. А він ще й у землю поступово провалюється. Скоро взагалі доведеться вирізати люк у даху та добудовувати сходи. І ці, що дивляться на чужий шлях і передбачають найкращі повороти, житимуть як кроти. Весело, да?

— Дуже, — знову підтвердив Шелест.

— Ходімо звідси, — вирішив Льєн. — До болотних жаб найкращі повороти.

— А пізно, — порадував його дух і розплився у широкій посмішці. — Самі прийшли, самі тепер і мучитиметеся.

— З чим? — дружно спитали студенти.

— З перчиком, що надає гостроти прісному життю.

— Яке ще прісне життя?! — здивувався Льєн.

— Порівняно прісне, — сказав дух, а з-за забутих всіма дверей вийшло дві розпатлані тітки, здоровенний мужик з палицею і красуня, що куталася у вишиту скатертину, а може й простирадло.

— Зараз нас умовлятимуть взяти перчик, — здогадався Ленц, дивлячись на палицю.

Чоловік винагородив його за тямущою посмішкою і підштовхнув нерішучу красуню вперед.

— Ось, проведете до магічної школи, бо нам вона не годиться, — безапеляційно сказала одна з тіток.

— Що?! — не повірив своїм вухам Льєн.

Тітка його ніби не почула.

— Проведете, бо її тут камінням заб'ють. Тут на три міста, що розташувалися навколо болота, таких красунь, що пальців на одній руці. А ця ще й із даром, магічним. А значить — відьма, бідних мужиків приворожує і спокушає.

Тітка плюнула, вилаялась по-степняцьки і, повернувшись до компанії спиною, зникла за дверима.

— Гей, зачекайте, ви повинні пояснити… — спробував зупинити це божевілля Льєн.

— Тобі що, шкода провести дівку до школи? — здивовано спитав чоловік. — Все одно з цією школою не розминешся. А ми дівці навіть грошей дали на дорогу, ну, і на покупки дівочі, першої потреби. Бо ці божевільні всі її речі спалили, підозрюючи в них страшні артефакти, ледве пожежу не влаштували. Дізнавачі їх, звісно, ​​половили, оштрафували й поговорили, але навряд чи це божевільних баб заспокоїть. Як вб'ють собі щось у голови… Ось навіщо їй когось приворожувати? Їй пальцем поманити, і половина місцевих мужиків біля ніг поляже. Ех.

— Та зачекайте! — Льєн усе ще сподівався позбутися такого подарунка.

Але його навіть не почули. Друга жінка всучила красуні сумку і важкий мішечок. Звеліла нікуди не ходити без магів, а то не побояться гніву долі і спробують волосся висмикати. Погладила по голові і сказала: