розділ 15

Дар та здібності

Ранок справді виявився мудрішим за вечер. Майже для всіх.

Ваня виліз з-під ялинки, вичавив намоклу штанину, погладив маму-свиню, що бадьоро щось копала для дітей, подивився нагору і якось раптом зрозумів, що займається дурнею.

Ні, те, що дівчина не дуже потребує його допомоги, він зрозумів із самого початку. Він взагалі був досить тямущою людиною. Та й не пішов би він напевно нікуди, якби життя в недогаремі не дістало до печінок. А тут раптом привід — чого б нарешті не втекти?

А зараз Ваня раптом усвідомив, що якщо на шляху учениці лікарки зустрінеться щось таке, з чим не зможуть впоратися маги, з якими вона подорожує, якийсь попаданець з їжачками, воронами та свинями тим більше нічим не допоможе.

Навчитися по божественному плювку шалено крутій магії або хоча б знайти супер-пупер зброю в цьому світі неможливо. Ваня був упевнений, не дарма ж розпитував купців, які приїжджали до села, в тому числі й за медом.

А ще він розумів, що нормальні люди їжаками, свинями та іншою живністю так запросто не командують. У сенсі, нормальні люди у рідному світі. Навіть найталановитіші дресирувальники спочатку тварин довго навчають, а вже потім демонструють ці вміння та зривають оплески.

А тут захотів, трохи постарався і зумів пояснити. А їжаки ще й співати навчилися, але це, як підозрював Ваня, сталося через ночівлю у тому самому яру. А ось ворони та мама-свинка – зовсім інша історія. І відчуття були інші, не такі нереальні.

Начебто.

І якщо відокремити одне від іншого…

— Порадитись із кимось, чи що? — запитав сам у себе Ваня.

Радитися було відверто ні з ким. Хоч бери, прямо зараз наздоганяй компанію, що йде попереду, і проси поради у них.

— А чому б і ні? — поставив собі наступне запитання Ваня. — Наздогнати, якось подружитися. Типу йду я собі такий, йду, один у лісі, страшнувато мені, а з компанією все веселіше. Ага, випадково вас зустрів, тож беріть тепер мене з собою.

І цей номер міг навіть вдатись, швидше за все. Якби Томія не впізнала. А вона хоч і блондинка, але навряд чи страждає на провали в пам'яті.

— Може, бороду відпустити? — задав Ваня наступне питання розумному співрозмовнику.

Почесав підборіддя, принагідно оцінивши довжину щетини, і зрозумів, що бороду відрощувати доведеться довго. За цей час і маги, і блондинка, напевно, кудись прийдуть, а потім і зовсім розбіжаться в різні боки. Та й не таке вже гарне маскування ця борода, відверто кажучи.

— Гаразд, — нарешті сказав Ваня мамі-свині. — Йдемо далі, а там щось придумаємо. Та й голитися мені в будь-якому разі нема чим.

Дика свиня відповіла схвальним рохканням, і знову почала перекопувати землю. У неї були діти, а годування дітей – святе.

Ваня покопався в кишені, не виявив чергового сухаря і зрозумів, що годування себе коханого не менш святе. Отже, доведеться варити крупи. Хоч і ліньки.

***

Льєну ранок теж додав мудрості. Зненацька для нього самого.

Він на даний момент був якщо не досвідченим магом, то, принаймні, таким, щоб зуміти помітити дива, що відбуваються. А дивним було те, що за весь час, поки він зображував вільного мага, у нього жодного разу не йшли пригоди подібною чергою. А тут, як на замовлення, то їжаки співають, то дівчата з кіньми знаходяться, то ненормальні діди з грибами. Можна було запідозрити страшне і почати обшукувати навколишні кущі на предмет Деньки, що зачаївся там.

Наявність Деньки могла б пояснити ці дива. Його дар міг би пояснити будь-які дива. Пригоди, скарби та невдача до нього буквально липли.

— Так, — досить похмуро сказав Льєн, подивившись спочатку на Томію, потім на хлопців, а потім і на дідка, котрий щось люто бурмотів. Діда вони так і не розв'язали. Добра Томія  спробувала, але він її мало не покусав, і вся її доброта після цього випарувалася. Та й навряд цей дід був причиною дивацтв. — Так. Спершу поясніть мені, де ви взяли мапу, котра привела нас у гості до такої милої людини.

Дід забурмотів голосніше і зліше.

Хлопці переглянулися, дружно знизали плечима, а потім почали каятися, і розповіли дивну історію про пограбованих розбійників. Причому розповіли так, що Льєн запідозрив — все ще гірше, ніж він думав. Про що й сказав.

Хлопці чомусь здивувалися.

Ленц наївно запитав, а що такого поганого у пригодах, які закінчуються добре, та ще й прибуток приносять?

Дамір розумно сказав, що їм цих пригод і у школі вистачало. Їх завжди змушували відпрацьовувати провини якимись екзотичними способами. Одного разу навіть на горищі прибирали та розжилися там мішечком із старовинними монетами. І потім їх поділили і переховали на майбутнє.

А Шелест, все ще сонний і дещо розгублений через порошок, мляво покивав і сказав, що це ще нічого. Ось він якось дракона вбив черепом і став його спадкоємцем. І думай, удача то була, чи невдача.

Льєн сів на лавку, обхопив руками голову і пробурмотів:

— З ким я зв'язався?

А потім навіщось став з'ясовувати черговість пригод. І вийшла якась нісенітниця. Тому що Ленца пригоди переслідували ще у сиротинці, навіть тоді, коли ніхто й не підозрював, що він маг. Щоправда, Дамір сказав, що Ленц ці пригоди для себе створював сам. Він взагалі фахівець з пошуку пригод та знаходження їх на порожньому місці. А все його довгий язик.

У Даміра пригоди почалися від народження. Тому що народжувати його мама надумала просто в возі, на півдорозі до діда, до якого їхала в гості. Добре, що там недалеко гарна знахарка була. Вона і Даміра врятувала, і його матінку, яку хтось менш умілий напевно не врятував би. І дар у Дамірі відразу побачила і сказала, що з цим робити, щоб така маленька дитина собі не нашкодила. Власне, його зрештою на її честь і назвали. Знахарку ту звуть Даміра Берилка.

— Котра магістр? — зацікавився Льєн, котрий особисто колись двічі перездавав цій суворій местресі кровоспинні зілля.