13 (2)

— Ніхто нікуди не піде, поки ми хоч не спробуємо! — голосно гаркнула після деяких роздумів дружина голови варти.

І справді ніхто й нікуди не пішов.

Нещасні чоловіки тому, що не наважилися сперечатися із дружинами.

Бідна зачарована діва тому, що не дуже й хотілося виходити на вулицю та демонструвати випадковим перехожим свій новий вигляд.

Маги, тому що стало цікаво, як рішучі жінки збираються знімати чари зі своєї «билиночки». Адже Льєн ясно сказав, що без каяття в скоєному там навряд чи обійдешся і краще б везти діву до хорошого фахівця, який, можливо, знайде якийсь обхідний шлях. Але мати постраждалої вперлася, а її подруга підтримала.

Жінки не стали нікуди йти, бо їм треба було розробити план заходу.

Нещасні розціловані стражники нікуди не йшли тому, що підозрювали — варто втекти, вівце-ведмедиця забуде, як вони виглядали, і знову полізе цілуватися. А вони й уперше ледве це пережили. Та й то тільки тому, що після поцілунків висьорбали всю смородинову настойку, що зберігалася в шафці за документами.

Томія нікуди не пішла, бо доламувала стіну і міркувала, а чи не зламати заодно і всю в'язницю, дуже добре справа йшла. А заразом, можна було б хоч приблизно свій рівень вирахувати. Так, на майбутнє. Та й не заважав ніхто цю нещасну в'язницю ламати. Наче це була рядова подія, і її стіни ні з того, ні з цього перетворюються на пісок щодня.

Щоправда, трохи подумавши, Томія таки вирішила спорудити підходящий прохід для коня, якого не мала наміру залишати на вулиці, пам'ятаючи про конокрадів, і далі рятувати магів за допомогою мечів, щита та ударів силою — це буде грубо і просто, але дієво.

Ваня, до речі, теж нікуди не пішов. Він навіть з дерева не зліз, бо дресирувати ворон, сидячи в його кроні, виявилося дуже зручно.

А їжаки, що встигли зібратися під деревом, нікуди йти і не збиралися. Вони відпочивали і чекали на свого повелителя.

Ну, чи дівчат із самогоном, якщо тут такі водяться і хочуть послухати пісні про гареми в далеких спекотних країнах.

***

Розробка плану тривала досить довго. Навіть встигла прийти зміна тюремних вартових, помилуватися діркою в стіні, здивуватися і мало не підняти тривогу. Міський голова цю зміну ледь заспокоїв. А жінки, у яких плани ніяк не ладилися, махнули на них рукою, і одразу ж знайшли роботу для бажаючих дії вартових.

Одного відправили збирати по місту гідних чоловіків і тягти до в'язниці, щоб спробували зняти чари з «билиночки». Як саме він повинен із цим справлятися, бідоласі не сказали, але він навіть сперечатися не став, почувши, що решті доведеться цілувати щось страшнолюдне в зеленій сукні.

Втім, стражник був кмітливим і перш, ніж шукати містом «прекрасних принців, як із казки», зібрав компанію приятелів, щоб цих «принців» ловити і найняв екіпаж, щоб їх туди складати і везти.

А то спробуй, потягни когось через місто на очах у перехожих. Одразу ж знайдуться незадоволені. І те, що тягнуть, щоб зняти чари з «билиночки», нікому цікаво не буде.

***

— А знаєш, наші вчителі ще нічого, — глибокодумно сказав Ленц Шелесту, спостерігаючи за тим, як здоровенна дружина голови варти підтягує до дочки міського голови мужика у формі і, тримаючи його за шкірку, змушує поцілувати знову трубно ревучу вівце-ведмедицю.

— Та ні, такі ж, — відмахнувся Шелест. — Також легких шляхів не шукають і несуть якусь нісенітницю, яка має когось надихнути.

Дамір покивав.

Льєн намагався по душевній доброті пояснити міському голові, що тягнути до дочки «казкових принців» насильно марно. Тому що в книжках його нареченої все робиться в ім'я любові і добровільно. Дізнався, що з дружиною головного стражника, якщо вона впала в раж, сперечатися марно, а то та небезпечно. Ще зашибе ненароком. Краще робити, як вона скаже, почекати, поки заспокоїться, а потім закинути зачаровану дуринду в карету і повезти до столиці, поки дружини ще щось не вигадали.

Бо в тих дружин занадто буйна фантазія.

***

Томія, почувши нелюдські крики «прекрасного принца» і впізнавши в них чоловічі, вирішила, що дірка вже досить велика і, зістрибнувши з коня, пішла штурмувати в'язницю, ведучи його на поводі.

Зацікавлений натовп, що встиг зібратися біля в'язниці в очікуванні продовження про втоплений в болоті цирк і водночас боявся продовження про страшну хворобу, розступився перед дівчиною. Вони впізнали в ній циркачку, що вижила. Проводили її поглядами, шушуканням та побажаннями страшно помститися, особливо якомусь товстому стражнику, який відмовлявся платити за випите пиво.

— Ось дурість, — прошепотіла Томія, дивуючись місцевим традиціям.

Ні, в неї вдома з’ясування стосунків між пташиними домами теж збирали натовпи допитливих, котрі не боялися, що й їх ненароком приб’ють. Але у тих допитливих хоча б був привід не боятися. Ці з’ясування вже років шістдесят найбільше схожі на звичайні змагання на кшталт: «чий боєць кращий». І проходять на спеціальних аренах, де глядачі сидять за захисним екраном. І вбити там можуть лише учасників боїв, та й то, або особливо невдачливих, або якихось ідіотів, які надто багато про себе уявили та полізли туди, де в них не було шансів вижити.

А тут, ламають в'язницю, йдуть її штурмувати, відверто кажучи про це. А вони стоять, витріщаються і безглузді напуття роздають.

— Тупиці, — сказала Томія і від засмучення штовхнула решту стіни, що стирчала з купи піску таким собі гнилим зубом.

Залишок стіни виявився не дуже міцним і полетів углиб приміщення, судячи з звуку, когось там вдаривши.

— Гей, обережніше можна? Я тут п'ю чай! — закричали Ленцовим голосом. — Тепер уже з піском!

Томія, що встигла виставити перед собою щит і ступити вперед, поморгала, звикаючи до сутінку в приміщенні, і намагаючись позбутися пилу, що потрапив в очі. Потім здивовано подивилася на магів, що спокійно сиділи перед уламками столу, на який звалився шматок стіни. Вони справді тримали в руках чашки. А Дамір ще й багатообіцяюче посміхався.