12 (2)

Для дружин, які так і не зуміли втлумачити чоловікам, що зухвало одягнені, завиті й розмальовані, як порцелянові ляльки, дівки були зайвими під час карткової гри, день теж продовжився погано. Спочатку ці дами дружно заплакали, потім сіли в карету і поїхали додому до дружини міського голови. Вони там мали намір пити сливову настоянку і заїдати горе медовими пряниками.

Те, що не вдасться в цьому будинку залікувати душевні травми, вони зрозуміли навіть не встигнувши вийти з карети. По двору, як шалені, гасали служниці. Просто бігали. Наче їм хтось наказав саме цим зайнятися і не припиняти до обіду.

У будинку хтось надривно кричав. Причому голос був мало схожий на людський.

Нянечка і дуенья в одній особі старшої дочки міського голови чомусь сиділа на сходах і плакала. А за її спиною були відчинені двері, за якими валявся перевернутий стіл.

— Нас пограбували, — зрозуміла господиня дома і картинно притиснула долоні до серця.

— Нічого, мій гуляка розбереться, — басовито пообіцяла гостя, і перша вийшла з карети, допомогла вибратися подрузі і рішуче поволокла її до нянечки. Вона виглядала найосуднішою.

Як виявилося, цей вигляд був дуже оманливий. Немолода жінка одразу ж стала чіплятися за господиню, ридати ще голосніше і белькотіти якесь марення про кільцеве прокляття і зів'ялу красу билинки.

Досить швидко втомившись слухати цю недоумкувату, рішуча дружина голови варти схопила подругу за руку і практично потягла туди, де хтось продовжував ревти і завивати. Полохлива господиня будинку тремтіла і нікуди йти не хотіла. Вона б краще залишилася нянечку втішити. Але її ніхто слухати не став.

А опинившись на другому поверсі обидві дами одразу зрозуміли, що за билиночка і що за краса там зів'яла. Тому що прямо посеред коридору сиділа та сама старшенька дочка, чия нянька так несподівано з'їхала з глузду. Вона була одягнена у сукню з вишивкою сріблом на ліфі, за яку добрий дідусь заплатив стільки, що й сказати страшно. Сукня і без вишивки була красива, темно-зелена, шовкова, але вишивка її робила досконалою. На думку, як дідуся, так і онуки, хоча з ними багато хто міг і не погодитися.

Виявилося, виття і рев були лише плачем цієї невинної діви. А ридала вона тому, що як тільки одягла на пальчик кільце, котре дивовижно пасує до сукні, так відразу практично облисіла через вогонь, що спалахнув на голові. Обличчя вкрилося червоними плямами, почало лущитись і свербіти, а потім ще й опухло. І, здається, ще й ніс подовжився. І пальці стали схожі на сардельки. І витончені ніжки перетворилися на колоди. І…

Загалом метафори з дівчиною відбулися такі, що рідна мати тільки по сукні і впізнала. Та ще й ніжний голосок раптом перетворився на якесь квакання.

— Так… — рішуча дружина голови варти вперла руки в боки і грізно спитала: — Кільце ти, де взяла, вівця?

Вона була впевнена, що підкинула якась подружка. А виявилося, маг, що втерся в довіру, підсунув. В обмін на те, що добра і прекрасна діва вмовить татка випустити мага з в'язниці.

І дамам чомусь не спало на думку запитати, що ніжна діва забула у в'язниці. Втім, залишитися вдома вони їй теж не дозволили, схопили за обидві руки і потягли за собою, палаючи праведним гнівом і мріючи спалити до болотних жаб в'язницю разом із магом і рідними чоловіками, котрі допустили таку гидоту і не роздивилися вчасно пітьму.

Діва не припинила плакати навіть у кареті, привертаючи завиваннями і ревом нездоровий інтерес перехожих. Хтось навіть вирішив, що остаточно збожеволілі перші дами міста катали там ведмедя. Циркового. Якого для них чоловіки відібрали у господарів, втопивши решту цирку в болоті. Не встигла карета доїхати до в'язниці, як ця світла думка обросла страшними подробицями і пішла гуляти містом, то пророкуючи чиюсь страшну помсту, то обіцяючи кінець світу, то колективне потоплення в болоті.

А вже коли зеленщиця, яка саме йшла до в'язниці, щоб визволити сина, котрий побився по п'яні з м'ясником, побачила, як ніжну діву випихають з карети, до чуток про втоплений цирк додалася ще й чутка про епідемію.

Так що місто було готове до наступних подій, реагувало на них бурхливо і з усім можливим завзяттям.

***

— Це сталося випадково і… — щосили виправдовувався міський голова перед Льєном.

Голова варти старанно мовчав. Ще й тріснув по голові одного з підлеглих, якому стало цікаво, навіщо син цілого кор-графа вирядився бродягою. Втім, від лекції про інститут вільних магів бідолаху це не врятувало, та й іншим довелося послухати. А потім маги затіяли якусь мозголомну розмову про поєднання плетив та посилення одних іншими. І про те, чому синок кор-графа вважав за краще ці поєднання проводити подалі від людей. У результаті ненормальні маги змовилися спробувати працювати у групі та посилювати один одного. А міському голові персонально пообіцяли провести перше випробування цієї групової роботи у його місті. Після чого навіть до стражників дійшло, наскільки усе серйозно. Побачили, що голова не дуже заперечує, і, нарешті, зрозуміли, якого саме кор-графа цей син. І згадали, на чиїй землі стоїть місто, і хто може, як підняти податки, так і взяти, і збудувати нову дорогу для купців в обхід міста.

А ще Льєн пообіцяв у крайньому випадку взяти і збудувати дорогу через болота до того місця, де земляну олію добувають. Мовляв, є з того боку болота симпатичне село, де дуже цікаво вміють весілля гуляти. Ось від того села дорога і розпочнеться.

Розваживши присутніх планами, син кор-графа вирішив повернутися до заданих раніше питань.

— Де моє кільце? — похмуро запитував Льєн, а решта магів, мабуть, вдосталь наговорившись, щось писали в блокнотах.

— Це все випадково, негайно повернемо… — відчайдушно обіцяв голова, а стражники спритно ссипали срібні монети в мішечки, радіючи, що не встигли їх витратити. Бо довелося б свої віддавати.

— Чудово, — похмуро посміхався син кор-графа і, нависнувши над столом, ще похмуріше запитав: — Звідки у вас ця погань?