розділ 10

Болото

Втекти у Томії вийшло напрочуд легко. Вона перебіжками дісталася лісу. Потім швидким кроком дійшла до примітного дуба, залізла на нього і скинула на землю одну зі схованих на дереві сумок. Другу довелося спускати в руках, бо в ній були склянки з цінним вмістом та запас їжі.

Спустившись, дівчина озирнулася і прислухалася. Але жодних підозрілих звуків не почула, навіть їжаки її, мабуть, не переслідували. Тому вона рішуче витрусила з сумки одяг, стягнула безглузду сорочку і, нарешті, переодяглася у відьму, як висловлювалася Латьялла. Їй дуже не подобалося видовище «дівиця в штанах», хоча вона й розуміла, що це зручно. Латьялла, незважаючи на чудову трубку, що збільшує, і заняття справжнісінькою наукою, була по-своєму дуже старомодна.

Затягнувши пояс, і акуратно уклавши в сумці ковдру і одяг, Томія повеселішала і в хорошому настрої пішла до болота. У ньому вона вже орієнтувалася непогано, не дарма ж ходила туди з Латьяллою. Знала, як оманливі гарні на вигляд галявини. Запам'ятала кілька стежок. І навіть те місце, де її знайшла лікарка, хоч бачила його мигцем, коли супроводжувала Латьяллу на збирання її цінної трави.

А місце, узнаване завдяки трьом деревам, що зрослися, Томії було дуже потрібне. Там, десь під жижею та водою знаходиться її зброя та амулети. А ще мішечок із монетами та браслет, який взагалі незрозуміло як звалився з руки. І якщо монети Томія могла болоту подарувати, то решту слід було повернути. Де вона ще візьме у цьому світі мечі, які можна зменшити та сховати? Хоча б загорнувши в ту саму ковдру. Та й амулети було дуже шкода. І куртку, хоча схожу, можна було пошити і в цьому світі, а захист потім накласти самостійно.

Загалом Томія вирішила дістати свої речі. Не дарма ж так уперто вивчала левітацію, в якій Латьялла була майстром, хоч і не вміла нічого подібного робити без накопичувачів.

А ще Томія відчувала свої мечі, особливо зблизька. А якщо підійти зовсім близько, то й слабке відлуння від амулетів відчувала і навіть начебто захист на куртці. Тож шанси були. А з болота вистачить монет. Адже там цілий статок насправді. Хоча золото в цьому світі цінується не так сильно, як у рідному. Золота у цьому світі вистачає навіть на те, щоб вишивати квіти на ліфах бальних суконь. У рідному світі Томії таке собі могли дозволити лише жінки з пташиних будинків, та й то не всіх. А тут навіть маг-недоучка зі старшої школи здатна заробити собі на котушку золотого дроту. Щоправда, маленьку і золота в тому сплаві буде порівняно небагато. Та й вишивати доведеться самостійно. Але може.

Томія зітхнула, прибила комара, що настирливо дзижчав над вухом, незважаючи на те, що всі відкриті ділянки тіла дівчина намазала настоянкою з виринки гіркої, кращого засобу від цих тварюк.

Болото починалося зовсім не так несподівано, як їй здавалося ще в рідному світі. Спочатку з'являлися хмари комарів та мошкари. Вони, звичайно, й просто так у лісі зустрічалися, але ці хмари були особливо густі й нав'язливі. Потім мінялися трави, і з'являвся специфічний запах плісняви. Потім то тут, то там між деревами виявлялися калюжі та зарості очеретів, а під ногами поступово починало пружинити та хлюпати. А ще починали кричати жаби. А далі просто дерева ставали менше, очерети зустрічалися частіше, калюжі починало затягувати плавучою поростю і виявлялося, що це вже болото, причому почалося воно вже досить давно, і чіткої межі в нього насправді немає.

У різні роки, залежно від снігу, що випав, і дощів, воно то відступало трохи, то навпаки забиралося подалі в ліс. І той яр, який Томія перейшла по поваленому дереву, міг бути заповненим рідким брудом. А бувало, що очерети росли на сухій, потрісканій землі. Вони тоді ставали майже сірими і здавались дуже ламкими. Хоча насправді без ножів до них краще не підходити. На диво міцні та живучі рослини.

Дійшовши до місця, з якого болото не йшло вже багато років, Томія дістала з очеретів заздалегідь приховану довгу палицю, наклала на себе щит, що не пропускає воду, про всяк випадок, поправила сумки і пішла далі, перевіряючи шлях. А то Латьялла розповідала, що тут, глибоко під шарами торфу та бруду, б'ють струмки. І вони можуть підмивати начебто тисячу разів ходжені і навіть укріплені магією стежки. На вигляд все буде як завжди, а ступиш і провалишся. І добре, якщо там буде не дуже глибоко та в'язко.

Томії, правда, пощастило, стежка нікуди не поділася, а на одній ділянці, де ноги провалювалися по коліна, хтось нарізаних і зв'язаних очеретів настелив. Мабуть, якісь не дуже чесні торговці. Або мисливці, яким ліньки тягати на черговий ярмарок хутро та засолене м'ясо в обхід болота.

Томія зітхнула згадавши мечі, які могли б стати в нагоді тендітній дівчині при зустрічі з незнайомими чоловіками, і вперто пішла далі.

А ще вона зрозуміла, що ховати мечі в ковдру не варто. Поки їх потім звідти витрусиш, простіше вже вбивати магією. Тож треба було вигадати щось інше. Наприклад, купити десь піхви на браслетах, які можна заховати під рукавами. Або навіть на. Хто тут може припустити, що несерйозні, швидше за все, метальні ножі можуть перетворитися на мечі?

— Ніхто, — вирішила Томія, і, посміхнувшись пташці, що сиділа на гілочці, пішла далі.

Мечі вже були близько.

Зовсім близько.

Головне, зуміти їх витягнути.

— Заспокойся, все вийде. А якщо не вийде, поживеш поки що без мечів і повернешся за ними пізніше, — самій собі сказала дівчина, побачивши знайомі зрослі дерева.

Мечі були трохи ліворуч від них.

Амулети чомусь уже правіше, хоча всього п'ять днів тому були теж лівіше, хоч і майже впритул.

— Напевно, там якась течія на глибині, — з сумнівом сказала Томія.

Течій у болотах начебто не повинно бути.

Хоча якщо є десь під ними живлячі струмки, то можливо що завгодно.

— Гаразд, почнемо.

Діставати Томія вирішила насамперед мечі. Їх жертвувати болотам хотілося найменше. А потім уже на що ще вистачить сил.