8 (3)

Потрібне Льєну село знаходилося біля самого болота.

Насправді йому потрібне було сусіднє, Тихе Болото, але в нього заїжджати магам дуже не рекомендувалося. Там обережна табличка на в’їзді. І у найближчому до болота містечку про це постійно попереджали. Ні, на свій страх та ризик поїхати, звичайно, можна було. І селяни напевно нічого поганого гостеві не зробили б. Ось тільки потім про це дізнаються якісь перевіряючі, і Льєну почнуть виносити мозок лекціями про неприпустимі дії всі, кому не ліньки. Розважатися так навіть портальники в поштових відділеннях не гребували.

Загалом, Льєн вирішив спочатку з'їздити до Старого Болота. Тим більше, там осілий маг був. Точніше, була лікарка, якій чомусь саме там було зручно проводити загадкові аспірантські дослідження. Поговорить із нею, поговорить із селянами, може щось і дізнається. Бо ловитися співаючі їжаки ніяк не бажали, ніби відчували магію. А відомостей про це ніде не було.

— Навіщо тобі їжаки? — після деяких роздумів спитав Дамір.

Вони йшли виляючою з боку в бік чи то широкою стежкою, чи то вузькою дорогою. Коня у Льєна не виявилося, він щиро вважав, що у тутешніх лісах від коней більше проблем, ніж користі. Сумка була обшарпаною і плоскою. Прив'язаний до неї старий котелок, з почорнілим від нагара дном і з такою вм'ятиною збоку, немов ним когось по голові били. Навіть плащ по краю встиг обтріпатися. Натомість чоботи виглядали, як новенькі, і явно були пошиті на замовлення, ще й із вплетенням якогось побутового захисту, що коштує чимало. За одні ці чоботи Друга Школа П'ятилисника могла організувати нормальну практику. А якщо додати меч, явно старовинний і з тих, які дуже не люблять чужі руки, і кільце-печатку, котре Льєн носив на мотузку на шиї, разом з іншим, жіночим, із чорненого срібла, то, напевно, і ремонт провести.

Загалом, Льєн був дуже дивним вільним магом, і студенти не сильно розуміли, як до нього ставитися.

З одного боку — спілкувалися, як із рівним, сам же попросив.

З іншого — було в ньому щось, що відбивало бажання посміятися і назвати невдахою. Цей якщо шукає по болотах їжаків, значить так і треба, це цілком і повністю його вибір.

— Тому що їжаки зазвичай не співають, — сказав Льєн, прибивши комара.

Комарів, що ближче до болота, то більше зліталося. І як тут живуть люди, хлопцям було незрозуміло.

— Звичайно не співають. Але тобі воно навіщо? — повторив питання Дамір.

— Це дивно. А мені вже доводилося стикатися з подібними дивностями. На них не зважали, іноді вважали вигадками, а потім виявляли, що все не так просто. І що гарбузи величезними виростають не за помахом чарівної палички, і трави з іншого світу в скриньці з'являються не самі собою, і перевертні з'явилися не через те, що хтось молився правильним богам… Загалом, їжаки теж з'явилися не просто так. А можливо, й не самі собою. Може, тут якийсь скривджений геній засів та мріє про завоювання світу. А може вплив порталу сильніший і небезпечніший, ніж усім здається. Або в болотах непомітно для всіх ще один відкрився і тепер переробляє місцеву живність у що попало. Їжаки заспівали, а вовки можуть порозумнішати і почати цілеспрямовано вирізати людей, що заважають їм жити. Та мало що?

— Ага, — сказав Дамір і замислився.

А Шелест і Ленц переглянулись. Льєн, якщо чесно, не дуже був схожий на людину, яка шукає подвигів і слави. Тож він, напевно, чогось не договорював.

З іншого боку, на генія, який мріє про завоювання світу, він теж не схожий. Ну, начебто.

— А може, він взагалі королівський шпигун у боротьбі з магічними злочинами, — прошепотів Ленц на вухо Шелесту.

Пролунало безглуздо, але Шелест мимоволі став спостерігати за Льєном, помічаючи все більше різних дивацтв. Або вигадуючи їх собі. Шелест не був впевнений.

Село, яке на мапі знаходилося всього в пальці від місця, де вони зустріли Льєна, все ніяк не з'являлося. Ленц навіть запідозрив, що дівки, які на яблучне свято бігають на ту галявину, насправді відьми і літають туди на мітлах. Але Льєн від нього відмахнувся і пояснив, що галявина недалеко від Тихого Болота, а не від Старого. І якби вони пішли не дорогою, а навпростець, то можливо вже б прийшли. Ну, або в болоті ув'язнули. Тут як пощастить. На мапі болото схоже на чорнильну ляпку, що щупальцями розтяглася на всі боки, а де-не-де прикрасила ліс ще й бризками. Через одні щупальця можна було перейти, іноді навіть не зрозумівши, що це вже болото. В інших ув'язнути намертво, а то й потонути. І хлопці взагалі дурні, раз вирішили в це болото лізти. Добре хоч здогадались провідника пошукати.

Надвечір село так і не з'явилося. Натомість попалася галявина, на якій переночували.

Ранок хлопців теж нічим не потішив. Вранці на галявину виповз туман, заповз під одяг і став всіляко натякати, що в тутешніх місцях спекотно лише вдень, а ввечері, вночі, а особливо вранці волого й мерзенно. І що Льєн не дарма плащ тягає.

Побігавши, погрівшись біля вогнища, попивши настоянки з незрозумілих трав, знайдених в сумці у Льєна, і доївши залишки вчорашньої каші, компанія вирішила знайти невловиме село і навіть встигла зібратися.

А от нікуди піти вони вже не встигли. Спочатку Льєн завмер у незручній позі і став до чогось прислухатися. Потім Шелест відчув поколювання в кінчиках пальців, ніби знову вліз у чужий захист, і він попереджає, що лізти далі не слід. Ленц з підозрою подивився за найближчий кущ і хоробро велів виходити і здаватися.

А Дамір, взагалі, чомусь згадав, що коні тварюки полохливі і навіщось побіг до ного, що залишилася, хоча ні сумок, ні чогось хоч скільки-небудь цінного на ньому не було.

Кінь, побачивши людину, що несе до нього, явно щось запідозрив. Зрозумів, що четверо чоловіків однією кашею харчуватися не будуть, а з м'яса він на цій галявині один. Обізвав людей поганими словами своєю мовою, брикнув задом і рвонув прямо через кущі. Ще й іржав при цьому так, наче кликав на допомогу.

— Зі шкільними кіньми щось не те, — розгублено сказав Дамір, зупинившись.