розділ 7

Мисливець на їжаків

Іти мапою виявилося зовсім не так легко і весело, як здавалося. Стежки постійно звертали, куди не потрібно і в бік болота особливо не прагнули. Світлий ліс, через який спокійно могла промаршувати армія, навіть майже не ламаючи лад, несподівано змінювався на зарості. Їх доводилося чи обходити, чи продиратися через них, тягнучи за собою коня, якому туди не хотілося. Іноді коня доводилося штовхати, а він дико крутив очима і косився на кущ, який йому чимось не сподобався. Двічі студенти взагалі виходили до ярів, у які і без старої худоби спускатися не ризикнули б. Але апофеозом цього ідіотизму стало повалене дерево. Дуже вдало повалене: з одного боку зовсім непрохідні зарості, з іншого — струмок, що широко розлився, з якого загадково стирчали гілки, коріння, каміння, пропонуючи ризикнути і переламати ноги, як свої, так і кінські.

— Може цю тварюку простіше на руках перенести? — спитав Ленц, здувши чуб.

Кінь дрібно перебирав ногами і намагався задкувати від порослої червоно-жовтим лишайником і яскраво-зеленим мохом колоди, що перегородила шлях. І була ця колода, навіть не особливо вражаюча завтовшки, ще й у землю вросла. Хлопці, намагаючись підбадьорити тупу і полохливу худобу, кілька разів її переступали туди-сюди, забруднюючи штани і здираючи мох. А кінь уперся, як осел, і ні в яку. Ще й головою мотав, якщо його намагалися тягнути. А Ленца, що штовхав, мало не лягнув.

— На мою думку, простіше дерево розрубати, — втомлено сказав Шелест. — Ну, чи розбити. Палити, напевно, не варто. Ще пожежу влаштуємо.

Хлопці переглянулися, ще трохи посмикали коня за повід, а потім вирішили таки ламати. По черзі, не забуваючи тримати тупу худобу.

Першим до колоди пішов Ленц, якого кінь, за його словами, дістав більше, ніж усі няньки сиротинця скопом. Він повів плечима, намагаючись їх розслабити, задумливо завмер, а потім картинно клацнув пальцями, розгортаючи грудку сили, спрямовану в таємничі глибини колоди. Результат перевершив усі очікування.

Дерево виявилося трухлявим, і в повітря злетів коричневий пил, упереміш зі шматками чогось незрозумілого. Шлях одразу ж звільнився. А тупа худоба замість того, щоб змиритися з долею і йти куди треба, тоненько заіржала і ламанулась у бік струмка. Дамір ледве встиг відпустити вуздечку, а то б так і волочився, ризикуючи потрапити під копита.

— Завгоспові штани! — заволав Ленц, щось роздивившись крізь пилюку, і, не роздумуючи, побіг за конем.

Спіткнувся, звалився у воду, але одразу ж підвівся і продовжив втечу.

Дамір і Шелест чомусь спершу переглянулись і дружно знизали плечима.

Потім глянули на дірку в колоді.

Звідти на них дивилися дві змії. Красиві такі, чорні із жовтими плямами.

Одна із змій задумливо зашипіла.

Друга, мабуть оглушена розривним плетінням Ленца, загадково промовчала.

— А можуть бути й інші, що розлетілися разом зі шматками дерева в різні боки, — сказав Дамір, відступаючи на крок.

— Точно, — підтвердив Шелест, згадавши, що жовтатки живуть великими та дружними сім'ями.

А ще ці змії дуже не любили лізти у воду, хоч і селилися поруч із нею, полюючи на різну дрібну живність, що прийшла вгамувати спрагу.

Відступали Дамір та Шелест, на відміну від шокованого зустріччю Ленца, вдумливо та обережно. Жовтатки на людей нападають дуже рідко, незважаючи на свою виняткову отруйність. Найчастіше вони кусали, коли на них випадково наступали, і втеча для них була кращою за битву. Ось тільки змії, оглушені магією, могли повестися як завгодно дивно. Наприклад, повиснути на гілці і звідти грізно шипіти, чомусь не намагаючись спуститися.

— Може, вузлом зав'язалася? — спитав сам у себе Шелест, але вирішив, що навіть у цьому випадку допомагати жовтатці, що постраждала, не збирається. Тому що вона навряд чи перетвориться на казкову красуню і почне дякувати, обіцяючи стати сестрою, дружиною та магічною допомогою. Швидше від щастя вкусить і поповзе в кущики оплакувати рятівника.

У воду хлопці теж лізли обережно-обережно. Тому що навіть якщо змії дуже цю воду не люблять, крил у них немає і уникнути зустрічі з нею під час падіння вони навряд чи могли.

Пошарахавшись трохи від підозрілих гілок і коріння, Шелест і Дамір наздогнали Ленца і коня. Перший, лаючись крізь зуби, намагався відчепити вуздечку другого від переплетення гілок, за які вона незрозуміло як зачепилася, а потім ще й затяглася вузлом.

— Та ти її відламай, — порадив Дамір, поспостерігавши за діями приятеля.

— Воно живе й не ламається, — обурено пропихкав Ленц. — А ця тварюка ще й головою крутить!

Шелест і Дамір знову переглянулись і пішли допомагати.

Гілки врешті-решт довелося пиляти ножем. А придурочний кінь при цьому видавав такі звуки, наче підозрював — цим же ножем і його заріжуть, як тільки звільнять вуздечку.

Потім тупу худобу, що ковзала копитами по мулу, спотикалася і намагалася на когось звалитися, переводили через струмок, бо повертатися до жовтаток нікому не хотілося. І коли, нарешті, вибралися на тверду землю, хлопці попадали, де стояли, а кінь опустив голову і, мабуть, задумався про те, а чи не здохнути прямо тут, позбавивши від страждань, що чекають попереду, і себе і господарів.

А може він думала про людську дурість. Тому що жодному нормальному коню б не спало на думку розламати колоду, в якій жили змії. А люди це роблять запросто, а потім ще й лаються на жовтаток, що втратили дім. Наче вони щось магам-недоучкам розламали.

— Як у казці, — сказав Дамір. — Прийшов ведмідь, розламав хату зайцям…

— А потім почав лаятись, що зайці виявилися отруйними, — зі смішком додав Шелест.

А Ленц урочисто вилаявся і запропонував розвести багаття. Тому що хто-хто, а він вимок до нитки і ввечері йому буде холодно, та й зараз не дуже тепло.

А розвівши багаття і розвісивши на палицях одяг, хлопці сіли поруч, доїли розбійницьку ковбасу і розгорнули мапу. Магічний компас наполегливо показував, що струмок треба знову перейти, причому, по діагоналі, тупаючи по воді та мулу довго й завзято, але робити це нікому не хотілося. Тому студенти вирішили йти вздовж нього, якщо це можливо, і напрямок тримати до села з поетичною назвою — Старе Болото. Може, серед місцевих якийсь провідник знайдеться. Охочий перевести через болото за дрібні магічні послуги. Ну, або хоча б про шлях когось розпитати можна буде. А то мапа, звичайно, добре, але вона не враховує нюансів, на зразок колод населених зміями.