розділ 5

Коні потрібні всім!

Вишня виявилася цілком собі милою дівчиною, незважаючи на те, що була драконом. Вона посміхалася так, що Ленцу мимоволі здавалося — варто їй невдало клацнути щелепою, і хтось втратить як мінімум кінцівку, а може й голову. Вона старанно вимовляла людські слова, хоча їй набагато простіше було розмовляти телепатично. Просто тому, що у людей заведено розмовляти вголос. Та й на спроби говорити їм прямо в голову багато хто реагує неадекватно.

Ну Вишня вважала, що неадекватно. Бігали, кричали щось, іноді навіть про богів. Останній узагалі підкинув угору миску з яйцями, упав навколішки і став бити головою дорогу. Вишня так і не зрозуміла, чому. Вона лише хотіла запитати, де знаходиться замок барона Тума. Він її у гості запросив. Полювати на оленів.

Ну, а підкинута миска, як їй і належить, впала вниз, разом з яйцями, прямо на уклінну людину. Вишня тоді стільки нових слів дізналася. Правда так і не зрозуміла, чому людина вирішила, що це вона змусила її кидатися своїм добром. Адже вона лише привіталася. Подумки.

Шелест, у свою чергу, розповів про життя у школі. З його слів, жилося там непогано, а часом навіть весело. З останнім друзі були згодні.

Вишня ж похвалилася, що допомагає подрузі гріти яйце. І що скоро воно вилупиться. Після чого вона буде другою мамою для маленького драконяти.

Хлопці дружно захопилися. Хоча неясно розуміли, чим саме.

Хвалитися у відповідь студентам не було чим. Та й вечір погрожував скоро перерости в ніч, а до міста та гостиного будинку треба було ще дійти.

— Ех, шкода, що наших кляч украли, не завадили б, — пробурчав Ленц, подивившись на пофарбований червоним і золотим захід сонця.

— Вкрали? — зацікавилася діва-дракон.

— Так, — підтвердив Шелест. — І кому вони тільки знадобились? Там одного погляду вистачить, щоб зрозуміти, вони можуть здохнути на ходу будь-якої миті.

— Ну, якщо коні знадобилися терміново… — задумливо промовив Ленц.

— І купити їх нема де, — додав Дамір.

Шелест зітхнув і кивнув. У такій ситуації справді і доходяг вкрадеш.

Вишня покрутила головою туди-сюди. Потім шумно понюхала Ленца, коротко пирхнула і заявила, що, схоже, бачила вкрадених коней. Принаймні пахли вони тим же зіллям, що протікало у сумці Ленца, і яким тепер у нього пахне рукав.

Хлопці переглянулись.

Вишня знову пирхнула і сказала, що допоможе наздогнати та відібрати. Головне, щоб коні справді виявилися тими самими. А то брати участь у пограбуванні вона не може. Маму це дуже засмутить.

Хлопці погодилися, що пристойні дочки матерів не засмучують, а потім хоробро полізли на драконову спину, де, як виявилося, триматися особливо не було за що, сидіти дуже незручно, та й страшно, відверто кажучи.

— Відчуваю себе циркачом-еквілібристом, — зізнався Ленц, котрий підозріло позеленів. — А ще відчуваю, що я звідси звалюся.

— Не звалишся, я тут разом із скриньою сидів і не впав, — поспішив його заспокоїти Шелест. — Вишня вміє тримати на собі вантажі. Вона якось навіть зрубані дерева так переносила. У лапах насправді нічого дракони не носять, на них же приземлятися треба.

— О-о-о... — захопився Ленц.

Вишня кілька разів підстрибнула, через що хлопці відчули себе мішками з краденою картоплею. Потім розправила крила, обдавши пасажирів поривами вітру одразу з усіх боків. А потім різко зробила крок вперед, ще раз підстрибнула і злетіла.

І що найдивніше, з неї справді ніхто не впав. Навіть Ленц, котрий лаявся.

***

Летіла Вишня не швидко, якщо вірити Шелесту. Напевно, не хотіла лякати незвичних до польотів пасажирів.

Поки летіли, Шелест встиг розповісти, як познайомився з такою гарною дівою-драконом. Виявилося, він її врятував від небажаного шлюбу. Ну, як шлюбу... Вона тоді була ще дуже наївна. А тато заборонив літати на північ і дивитися на здичавілих драконів. А Вишні було цікаво, вона взагалі захоплювалася історією. Ну, і слухатись тата не хотілося. І вона полетіла, чомусь вірячи, що зможе створити диво і повернути драконам розум.

— Її спіймав, не дуже розумний дракон, — сумно розповів Шелест.

Ленц щось загадково пробурмотів у відповідь. Політ він переносив найгірше з усіх, був блідим, спітнілим і вибивав зубами загадковий ритм.

— Як ти її відбив у дракона? — поцікавився Дамір.

— А, суцільна дурість, — зізнався Шелест. — Цей дурний дракон украв корову в одному селі, і мене вирішили через це принести йому в жертву. А я жертвою бути не хотів, шпурнув у нього черепом, і він подавився. А потім я знайшов за ілюзорною стіною Вишню та скарби. І ми всі разом полетіли до П'ятилисника. Ой, а найцікавіше, що цей скарб записаний, як спадок, який мені дістався від того дракона. Вишня навіть підтвердила, що я отримав його законним шляхом і її родич не заперечує.

— Бо здох, — похмуро сказав Ленц.

— Коні! — радісно вигукнув Дамір, нахилившись праворуч, тримаючись однією рукою за невеликий виріст на хребті дракона.

— Теж зараз здохнуть, — напророчив Ленц.

З цього предмета оцінки у нього завжди були погані. Але, якби викладач почув пророкування, що тільки-но прозвучало, а потім подивився на коней, він би без сумнівів поставив Ленцу вищий бал. Тому що нещасні шкільні коні дуже давно звикли ходити розміреним кроком, зрідка демонструючи мляву рись, а тут їх змусили бігти так, наче за ними вовки гналися.

Ну, чи дракон.

— Лови їх! — азартно закричав Дамір, цього разу, перегнувшись ліворуч.

Ленцу від такого видовища стало зовсім погано. А Вишня, зробивши в небі спіраль, що звужується, звалилася вниз, до загадково освітлених повним місяцем викрадачів коней.

— А-а-а-а! — дружно привітали дракона вершники, навіщось завернули з дороги і поскакали до дерев, що темніли вдалині.

У коней відкрився другий подих і від Вишні вони припустили так, ніби вона наздоганяла їх з роззявленою пащею.

— Віддайте чужу власність, гади! — обурено закричав Шелест, порився в кишенях і запустив услід вершникам порожньою пляшкою від зілля.