4 (2)

Про те, що йому час йти на зустріч із подругою, Шелест сказав несподівано. Сидів собі спокійно, допивав пиво. Проводив фігуристу рознощицю зацікавленим поглядом. А потім раптом завмер, трохи посидів, дивлячись в одну точку і не моргаючи. А коли відмер, сказав, що йому пора йти. А хлопці на нього можуть зачекати. Або містом погуляти. Увечері тут навіть цікавіше, ніж удень, головне до темних провулків не заходити.

Втім, з огляду на те, що вони маги, напевно, і там їм боятися нема чого.

— Які ще темні провулки? — обурився Ленц, що встиг випити три кухлі пива. — Ми йдемо дивитися на твою подругу!

На Ленца почали озиратися.

Дамір тяжко зітхнув і відставив пиво, збираючись утримувати Ленца, що рветься слідом за приятелем. А Шелест узяв і не став заперечувати. Просто попросив поспішити.

І йшли вони до тієї подруги чомусь зовсім не в інший шинок, не на площу і навіть не в концертну залу. Ішли вони у гай, на краю якого городяни влаштували звалище, а далі воно заросло колючими кущами та молодими деревцями, між якими вилась непереконлива стежка.

— Ось зараз візьмемо і знайдемо труп, — задумливо сказав Дамір, уже шкодуючи, що не залишився за столом допивати пиво.

— Ага, градоначальника, і нас у яму кинуть, чекати столичних дізнавачів, — оптимістично сказав Ленц, згадавши про крадіжку коней і про те, що це погана прикмета.

— Та який дурень сюди градоначальника потягне? — буркливо озвався Шелест і посміхнувся, вивалившись на галявину.

Ленц, щиро кажучи, не зрозумів, чому він там усміхається. З одного боку на галявину впало дерево, чи зрубане, чи повалене вітром, коріння, якщо й було, ховалося в кущах. З іншого — взагалі валявся величезний камінь. По центру загадково червоніли мухомори. І жодних дівчат не було. А з огляду на те, що сонце вже почало хилитися до горизонту, швидше за все й не буде. Ну, яка нормальна дівчина прийде милуватися мухоморами замість фонтану на Великій площі?

Ленц хмикнув, обігнав Шелеста і майже побіг до каменю, щоб заглянути за нього. Раптом якась ненормальна дівчина вирішила там сховатися, а потім вискочити, волаючи щось про сюрприз. Із дівчатами це іноді буває. Навіть із нормальними. Гартують залицяльників, напевно, готують до життєвих несподіванок.

Дівчат за каменем не виявилося. Ленц сперся на нього спиною, глянув на небо, що почало червоніти, і не дуже тверезо запитав:

— Ну і, де твоя подруга? Загубилася дорогою?

— У тебе за спиною, — з посмішкою сказав Шелест.

У Ленца за спиною був камінь, але він про всяк випадок поплескав по ньому долонею, наче дівчину розшукував. Уловив щось дивне, обернувся і, нарешті, помітив, що вся поверхня каменю поцяткована малюнком. Немов хтось на камені луску малював.

Або не малював. Приклеював.

На дотик луска була дуже схожа на справжню, що росте зі шкіри, просто дуже велику.

А ще камінь був підозріло теплий і, здається, ворушився. Або роздмухувався і здувався.

— Е-е-е-е... — задумливо сказав Ленц і відступив на крок.

У спину його хтось легенько баднув. Хлопець обернувся, побачив величезне, з дві чоловічі долоні, око. Помаранчеве таке, наче належало кікх-хей. Щоправда, голова в темно-червоній лусці, на людську не була схожа взагалі.

— Дракон, — сказав Ленц, шарахнувшись, об щось спіткнувшись і сівши прямо на гілку, що ховалася в траві.

— Це вона, дівчина. Звати Вишня, — озвався усміхнений Шелест.

Дамір розумно промовчав.

— Дівчина?! — здивувався Ленц, а потім упав на спину і розреготався. — Дівчина! Та ти ненормальний! Це дракон! Подруга, подруга, з глузду з'їхати, подруга!

— Ну, ось, — задумливо сказав Дамір. — Не витримав. Тепер нам доведеться пояснювати в школі, чому він збожеволів, і коні вже не найбільша проблема.

Ленц заіржав так, що праворуч від галявини з дерев знялися ворони і з лайкою полетіли до міста.

А дракон витягнув шию, нахилив голову і ричаще промуркотів:

— Дивна людина.