2 (2)

Томія спала довго-довго. Точніше вдавала, бездумно дивлячись у стелю і заплющуючи очі, коли в кімнату заглядав хтось із родичів.

І вона нічого так і не вигадала. Що тут вигадаєш? Все й так зрозуміло. Батьки розуміють, що користі з неї так і не буде, якщо не було до повноліття. Вона розуміє, що вигідне заміжжя — єдине, чим може бути корисна сім'ї. Всі ці мерзенні наречені розуміють, що віддають її тільки тому, що її дар нічого не вартий. І вони на це згодні, бо кров цінна, і у її дітей з даром напевно буде повний порядок.

І, мабуть, слід змиритися, але Томія не могла. А все поганий характер.

Дівчина сумно зітхнула, подивилася на годинник і зрозуміла, що більше не може вдавати сплячу. До обіду вона досі не спала. А зараз час уже за цей обід перевалив.

Вставала Томія повільно, відчуваючи себе старою, втомленою, важкою і майже неживою. Виходити з кімнати не хотілося. Але треба було.

— І, зрештою, я не цукрова принцеса з дурної казки, — сказала сама собі дівчина.

І, якщо чесно, вона почувала себе винною. Хоча й була абсолютно правою. Ось як можна ставитись до чоловіка, який влаштовує такі пастки? І як він ставитиметься до дружини?

— Я зробила все правильно, хоч і втекла, як та принцеса у туфельках із ведмежої шкіри, — сказала Томія дзеркалу.

Впевненості все одно не з'явилося. Зате звідкись узялася злість.

На богиню-долю, чия статуетка красувалася на тумбочці. На батьків, які замість того, щоб взяти і наказати, що вона б прийняла, навіщось винаходять різні божевільні плани, виставляючи і наречених, і свою дочку в не дуже хорошому світлі. Це романтика така, чи що? Справжні принцеси повинні непритомніти від щастя?

— Ось за що ти так зі мною? — спитала дівчина у статуетки і вийшла з кімнати. Неприємні розмови не можна відкладати вічно. Та й чим довше їх відкладаєш, тим складнішими вони будуть.

***

У кабінеті батька на Томію вже чекали. Як на зло, не сам батько і навіть не мама. У кабінеті сиділи брат та сестра. Старші. Сестра навіть зі своєї гори заради такої нагоди спустилася. Загоріла, у формі стрільців, впевнена.

— Заходь, нещастя, — глузливо сказала вона.

— Так, про твою втечу нам уже розповіли. З подробицями, — також глузливо сказав брат.

Томія зайшла, відчуваючи себе дурною полохливою ланню.

А ще вона відчувала себе жалюгідною половинкою. Підробкою, підкинутою в сім'ю злими духами, замість викраденої справжньої доньки. Відчуття було звичне, хоча з'явилося якихось два роки тому, коли Томія зрозуміла, що шансів на розкриття дару стає дедалі менше, навіть не з кожним місяцем, з кожним днем. Якщо цей дар не розкрився у дитинстві, то у дорослого він так і залишиться практично непотрібним бутоном.

Доля.

— Це, мабуть, було кумедно, — сказала сестра і посміхнулася широко і відверто. — Уявляю пику цього ідіота… знаєш, я тебе засуджувала в попередні рази, але зараз підтримую. Цей самовдоволений індик заслуговує навіть на втечу біля самого шлюбного каменю.

Томія кивнула, якось одразу зрозумівши, що самовдоволений індик, перш ніж спробувати дістати за дружину половинку, намагався отримати сестру з її цілісним даром.

Брат голосно хмикнув і пробурмотів щось про жінок, напевно, не дуже приємне. Потім тяжко зітхнув, копіюючи діда, і заявив:

— Томія, змирись з долею, так буде простіше. Ти наша жертовна кізочка. І тобі бодай нитки ніхто зав'язувати не буде, щоб дар не дістався чужинцям, як це робили якихось двісті років тому. Але й тоді жертовні кізочки упокорювалися з долею. А ти брикаєшся, наче тебе різатимуть.

Дівчата дуже схоже пирхнули. А злість Томії тільки зросла. Тим дівчатам доводилося жертвувати даром, щоб зупинити війну, що тривала віками. Щоб урятувати свою сім'ю від сильніших пташиних Будинків. Щоб… А навіщо жертвувати собою їй? Щоб мита на два відсотки зменшили? Якось все дуже жалюгідно і безглуздо. Ще шкода, що можливість стати дружиною чужинця, сильного, але безрідного, якого тільки через дружину можна прийняти в сім'ю, вона упустила.

Та краще б вона тоді заміж вийшла. Вельт виявився зовсім не поганою людиною і одна з численних кузин з ним щаслива. Дітьми позавчора хвалилася...

Втім, Томія не була впевнена, що відчувала б себе так само добре в якості дружини чоловіка вдвічі старшого, нездатного і не бажаючого слухати, зате здатного хвалитися своєю силою, не замовкаючи ні на хвилину.

Кожному своє.

***

Батько прийшов, коли Томія остаточно образилася на брата, зате розговорилася з сестрою і навіть почала обговорювати з нею чоловічі вади.

Прийшов, похмуро глянув на своїх дітей, одним цим поглядом змусивши їх розсістись по місцях.

Потім почав пояснювати Томії те, що вона й так знала. Якимось дивом визнав, що не варто було робити їй подібний сюрприз. І можливо, все обійшлося б, якби брат знову не вліз зі своїми жертовними кізочками. І тоді Томія розлютилася, випустивши всю злість і образу на родичів.

І батько розлютився, обізвавши дочку поганими словами, а потім і зовсім згадавши древній ритуал для зухвалих дівчат, які не поважають батьків.

І якось так вийшло, що все зайшло настільки далеко, що батько стукнув по столу кулаком і призначив день початку полювання на наречену. Як у страшній казці. Тій, в якій діва настільки не хотіла заміж, що взяла і стрибнула в дірку між світами, де і зникла, нарешті змусивши батьків пошкодувати про вчинене.

І Томії дуже захотілося повторити подвиг казкової красуні. Тоді всі від неї нарешті відчепляться. Але це було малодушно і недостойно. Тому дівчина стиснула губи та просто кивнула.

А заплакала вона вже у своїй кімнаті. Тільки спочатку викинула за вікно статуетку долі.

Ні, здаватися вона не збиралася.

Томія збиралася втекти так далеко, щоб жоден самовдоволений індик не наздогнав. А там уже знайти гідного чоловіка та повернутися переможницею.

Адже, якщо вдасться привести до родини сильного мага, то це буде своєрідна перемога?