1 (2)

Просто так студентів у самостійний пошук пригод не відпустили. Провели кілька лекцій з техніки безпеки. Нагадали про честь та гідність. Повідомили, що коней на всіх не вистачає та змусили тягнути жереб. Як мандруватимуть ті, кому коня не дісталося, ніхто так і не пояснив. Мабуть передбачалося, що вони відсидяться в найближчому ліску, а потім повернуться з покаянною промовою про те, що всю практику просиділи в полоні у розбійників, лікуючи їх ватажка від нетравлення шлунку.

Окрім коней, яких усім не вистачило, студентам дісталися старезні, обшарпані мапи із загадковими позначками. За допомогою мап слід було шукати населені пункти, відділення портальної пошти та дізнавачів. Разом із мапами всучили не менш старі, місцями погризені мишами сумки зі змінною білизною та різними потрібними речами. Серед потрібних речей навіть завалялось п'ять срібників. Зате котелки були новенькі, шкода тільки, що підозріло тонкі. А в тому, що лікувальні зілля не прострочені, завгосп чомусь присягатися відмовився.

— Якщо на нас нападуть немертві, ми маємо шанси отруїтися і не відчути, як нас їдять, — з дивним оптимізмом заявив Ленц.

Його відразу обізвали різними поганими словами і мало не побили. І, мабуть, побили б, якби завгосп не вирішив порадувати студентів тим, що їм видадуть зброю. Справжню, заговорену, придатну для битви з немертвими. Принагідно завгосп став душевно просити не застосовувати цю зброю проти живих.

— Навіть, якщо на нас розбійники нападуть? — спитала одна з присутніх дівчат і скромно пошаркала ніжкою по підлозі.

Завгосп похмуро глянув на це дивне видіння, пробурмотів, що в його час баб у маги не пускали, і милостиво дозволив битися з розбійниками. Щоправда, одразу ж засумнівався, що в дівчини це вийде. І порадив застосовувати магію.

Як не дивно, дівчина навіть сперечатися не стала. Натомість вона знову пошаркала ніжкою і поставила питання, яке всіх хвилювало:

— А їсти ми що будемо? Минулого року майстер Брім поливав поля і нас за це годували селяни, але ж поливати не всі вміють, а для грибів не сезон і полювати я не вмію.

— Ти просто дичину не вмієш вибирати, — життєрадісно сказав Ленц. — Правильна дичина водиться в курниках, і полювати на неї треба вночі, бажано заздалегідь накинувши на цю будову полог тиші. Але можна й так. Поки господарі вискочать, втекти, напевно, встигнеш. Проблема може бути тільки з собакою, але якщо взяти правильну траву...

Завгосп відважив Ленцу потиличник і відправив з'ясовувати питання припасів до голови школи. Тому що самому завгоспу цей глава нічого про їжу не говорив.

Загалом практика передбачалася весела.

Наскільки, студенти зрозуміли під час жеребкування. Багатостраждальний майстер Брім нарізав паперу, написав на обрізках імена студентів, кинув усе в коробку з-під дамського капелюшка і став витягувати по одній назад. А витягнувши чотири, довго хмурився, беззвучно ворушив губами і смикав себе за борідку. Після чого заявляв, що так нікуди не годиться, і тягнув ще, складаючи з витягнутого групи на власний розсуд.

Дівчат він у результаті додав до трійок високих, сильних або вмілих хлопців. Визнаних недоумків, які шукають неприємності на свої голови, скомпонував разом і пробурмотів, що якщо звернуть собі шиї, то хоча б ніхто не винний у цьому ідіотизмі не постраждає. А Ленцу, Шелесту та Даміру не вистачило в групу четвертого, але майстер Брім махнув рукою і сказав, що ці викрутяться. Ленц навіть вголос захопився такою вірою у себе коханого.

Чим харчуватися у подорожі так і не змогли з'ясувати. Завгосп, мабуть перерахувавши запаси і знайшовши серед них крупу, що почала псуватися, засадив чергових штрафників за розсипання цієї крупи по крихітних мішечках. На кожного практиканта виходило по три мірні лопатки. І якщо деякі дівчата могли на цих запасах протриматися порівняно довго, то хлопці навряд чи зуміли б розтягнути їх на три доби.

Наступного ранку перед бібліотекою вишикувалася черга зі спраглих нових знань. Щоправда, цікавили всіх цих людей одноманітні знання. Усім терміново знадобилася "Теорія створення відсікаючих пологів". Навіть дівчатам. Мабуть збиралися варити кашу на бульйоні з курятини.

Бібліотекар, який нічого поганого не підозрював, роздав усі наявні книги, а було їх небагато. А тим, кому їх не дісталося, порадив читати компаніями та писати конспекти.

— Знаєте, — сказав приятелям зазвичай мовчазний Дамір, коли вони по стінці пройшли повз хлопців, що билися за книгу. — Здається, я зрозумів усю глибину задуму наших викладачів. Нам не дають із собою їжі, щоб змусити працювати, а не складати звіт із власних фантазій. Тих срібників не вистачить на всю практику, навіть якщо ми ночуватимемо просто неба і будемо пасти коней, не купуючи їм зерно.

— Хм, — глибокодумно озвався Ленц. — Цікаво, як багато знайдеться ідіотів, згодних найняти нас? Ні, я не говорю саме про нас, ми ще непогана перспектива. А деякі як почнуть дивувати... Загалом, доб'ються наші викладачі того, що бідні студенти почнуть гризти кору, як зайці по зимі. Сподіваюся, хоч солі нам із собою дадуть. Можливо, вона допоможе забити смак деревини.

Замислений Шелест кивнув головою. А потім невпопад сказав:

— Треба заїхати до П'ятилистника, в грошосховище.

— Грабуватимемо?! — підбадьорився Ленц.

— Ні. У мене просто є заощадження. Я скарб знайшов, не міг же я його притягти до школи, — сказав Шелест і подивився на підлогу. — Заодно знайому навідаю.

— О-о-о! — зрадів Ленц і цокнув язиком. Мабуть, підозрював, що знайома там романтичного характеру.

А Шелест не став його переконувати. Ще й лист подався знайомій писати. Їй до Вратиці, маленького села біля П'ятилистника, теж треба було звідкись діставатися.

І друзі чомусь так і не збагнули, що відправити цей лист він теж зможе тільки з тієї ж Вратиці, а нікому з викладачів туди було зараз не треба. А потім про той лист забули і так і не запитали, звідки знайома дізналася, що Шелест на неї чекає.