12. Нарешті свобода

Коли група тварин зайшла в місто, небо почало сиріти, з’явились перші натяки світанку.

Пес Шарик прибився до зграї дворових собак. Ті спочатку чужака добряче потріпали, та все ж таки згодом прийняли до себе.

Коти як коти, вони завжди самі по собі. Вони можуть жити де їм вдумається, і ходити куди душа побажає, і місць в підвалах багатоповерхівок вистачало, як і їжі у тих же підвалах, та і деякі люди люблять підгодовувати котів.

Миші, щурі й хом’ячки, які залишились і дійшли з походу, теж розбрелись по підвалах. Якусь частину гризунів відловили місцеві коти. Лабораторні щурі змішалися з місцевою популяцією диких щурів, миші повторили їхню участь, а хом’яки жили собі окремим кланом.

Морські свинки продовжували шниряти парками та дворами міста, і радісні людські діти їх підбирали і несли по своїх домівках, що свинок теж влаштовувало. Вони завжди були ситі й оточені турботливою увагою та любовью своїх нових хазяїнів.

Федора люди спіймали, коли той копошився в мусорному баці в пошуках чогось їстівного. Він майже до смерті перелякав місцеву бабцю, котра кинула пакет в сміттєвий бак і точнісінько мавпі на голову, а він узяв і швиронув тим пакетом в неї. Перехожі побачивши цю сцену та викликали поліцію для порушника і швидку допомогу для постраждалої. Поліцейські викликали зоозахисників, щоб відловити порушника, але він і не пручався і його, як Колобок і обіцяв, доправили спочатку до ветеринарної клініки, а потім до найближчого зоопарку. Там він подружився з іншими різними приматами. Зоопарк мало чим відрізнявся від того місця звідки він визволився, але ж таки Колобок мав рацію, в зоопарку дійсно було на багато краще. Працівники зоопарку його полюбили, бавились із ним, пригощали різними смаколиками. Він із своїми новими друзями жив у величезному вольєрі, де вони з друзями могли погратися і полазити по деревах, або поніжитись на траві під сонечком, дихаючи свіжим повітрям. Федір був відносно щасливим і прожив в зоопарку довге життя, до останнього подиху глибокої старості.

***

Колобок з другою групою тварин брели до лісу усю ніч без зупинки. Їхній шлях простягався степами, полями й лісосмугами. Коли вони дійшли до лісу, був уже світанок і тепле грайливе сонечко впевнено піднялося із-за горизонту.

По дорозі до лісу Ганна Степанівна з кроликами від пуза на смикалися соковитої молодої травиці. Єнот зі свинками ласували минулорічними горіхами, які знаходили під листям горіхового дерева. Також на їхньому шляху траплявся старий дуб, під яким вони поласували солодкими жолудями. Підбирали різних комах та черв’ячків.

Густий дрімучий ліс простирався довжелезною нескінченною стіною зеленої темряви. В лісі сонце ледь могло просунути свої промінця через густо переплетені крони височезних сосен та інших листяних дерев. Вітру майже не було. В лісі стояв запах хвої з нотками весняних квітів та ягідок.

Втомлені вони всі попадали на подушку з сухого минулорічного листя. Їхні ноги гуділи від болю, їм ще ні коли не доводилося так багато ходити і бігати. Тварини насолоджувалися піснями лісових пташок на фоні легкого шелесту листочків на деревах. Ніх-ніх та Нах-нах вляглися, окопалися в м’якій подушці з листя, притулились спинами один до одного і захропіли дуетом. Ганна Степанівна уляглась біля них з витягнутою шиєю на землі і тихенько з заплющеними очима жувала жуйку. Ліший заліз на неї і розтягнувся животом до гори, розкинувши лапки і швидко засопів. Кролики розтягнулися на животиках з витягнутими лапками біля купки друзів. Колобок крутився на місці оглядаючись по сторонам. Йому просто не вірилося, що його сон нарешті став яв’ю. Він нарешті вільний, вперше в своєму житті. Потім він повернувся очіма до ледь проглядного між гілками неба і теж задрімав.

Після кількагодинного відпочинку зголоднілі тварини почали підводитись. Першими розбрелися кролики. Потім підвелася вівця, і єнот з’їхав з неї на м’яку листову подушку, але продовжував ліниво лежати. Ганна Степанівна побрела в пошуках пасовища. Свинки ще якийсь час по хропіли та теж підвелися, почали перегрібати носами старе листя вибираючи жолуді та ліщину, і також непомітно покинули галявину. Через деякий час єнот потягнувся і теж побрів на запах чогось їстівного, залишивши Колобка на самоті. Той продовжував лежати лицем догори, поки його свідомість блукала лабіринтами глубокого сну.

***

Доля групи тварин, що пішла до лісу була менш радісною.

Кролики, які пішли від решти першими, забрели в глибину лісної чащи і натрапили на сім’ю зголоднілих лисиць. Ті зраділи і особливо не церемонились.

Ганна Степанівна прожила в лісі приблизно два тижні і теж натрапила на зграю вовків.

Нах-насі і Ніх-ніху пощастило набагато більше. Через кілька місяців Нах-нах народила десять поросят. За час прожитого в лісі, свинки помітно прибавили в розмірах і вазі. Ніх-ніх виріс крупненьким кнуром з великими іклами і не одноразово зміг відбити свою подружку від хижаків, але і мали втрати серед дитинчат, яких таки умудрялися відловлювати проворні лисиці.

Ліший декілька днів бродив лісами і зустрів зграю диких єнотів, вони прийняли його в свою сім’ю і він прожив із ними решту свого життя.

***

Коли Колобок прокинувся було вже темно. Сонце сіло за горизонт і передало свою вахту місяцю. Колобок все ще лежав дивлячись у небо і розглядав зірочки, які з’являлися і зникали в кронах дерев. Ліс не спав, він співав шорохом листя і солов’їними співами. Тріскотіли цвіркуни, та різні лісові мешканці теж приєднувалися до хору. Де не де, в різних містах гугукали сови, і далеко в глубинах лісу жалісно завивали вовки.

Колобок розкочуючись озирнувся по сторонам, він зрозумів що залишився зовсім один. Всі друзі зникли, хоча це його зовсім не здивувало, бо він сам казав, що на волі кожен сам по собі. Чи було йому страшно, він не міг зрозуміти. Єдине чого він боявся в своєму житті, то це різні маніпуляції ескулапів з дослідницького інституту, які йому довелося пережити. У Мефодія йому не було погано, але і добре йому там теж не було, хіба що вночі, коли не потрібно було горлати та виплясувати під дідовий баян.