11. Втеча.

Коли Колобок прибув до крила з тваринами, то вони як завжди зраділи.

- Федю, все, наш час настав, давай як я тебе вчив, витягай засов з дверцят.

Всі дверцята на гратах замикалися примітивними невеличкими залізними засовами, і мавпі було легко просунути між гратами руку і потягнути за ручку засову та просто висунути з залізної петлі. Надавив рукою і дверцята відчинилися зі скрипом. Потім шимпанзе повторив ту ж процедури з гратами єнота, і вони вже вдвох визволили з кліток інших друзів, а потім приступили відчиняти клітки з гризунами. Щурі, миші та хом’ячки почали вистрибувати з криками “ура! Нарешті свобода..!”

- Та годі вам пищати! Це ще не свобода. Будете радіти вже як опинитесь на дворі, подалі з відси. - сказав Колобок.

- Матроскіне, Мурко! - подивився Колобок на котів, які з блиском в очах хижо дивитися на гризунів.

- Та пам’ятаємо ми, не переживай. - заспокоїла Колобка Мурка.

Коли всі тварини опинилися за межами своїх кліток, Колобок повів їх за собою коридором, потім зупинився перед виходом з цього крила.

- Так, мілюзьга, - звернувся Колобок до щурів і мишей - тепер ваш вихід. Тільки не переплутайте кабелі. Ті що товсті не чіпайте, бо по вбиває струмом. Треба перегризти тоненькі чорного кольору, які йдуть від камер відеоспостереження. Он вони висять під стелею.

- Зрозумів. - вигукнув один з молодих щурів - Буде виконано. Рото, за мною!

Зграя щурів і мишей побігли по коридору, потім розділилися і почали залазити по дротам до стелі і перегризали кабелі камер спостереження. Раптом, одна проводка затріскотіла і в повітрі відчувся запах шмалиної шерсті. “Таки хтось проводку переплутав” подумав Колобок. Коли очі пульту управління охорони було виведено з ладу, юрба тварин на чолі Колобка двинулась до ліфту.

- А тепер, Федю, натисни он ту металеву круглу кнопку на стіні.

Примат виконав наказ Колобка і в шахті ліфту почувся звук гудіння мотору. Циферблат над дверима почав відраховувати від нуля до трьох з мінусом, і дверцята роз'їхалися, відкривши пащу дзеркальної кабіни. Всі тварини поспіхом забігли в кабіну ліфту. Деякі гризуни залізли на вівцю, єнота і примата. Миші по занурювались вівці в руно. Федір усівся на свинку верхи, як ковбой на коні. Двері за ними зімкнулися.

- А тепер, Федоре, натисни на кнопку з нулем - сказав колобок.

- А на якій кнопці нуль? - запитав шимпанзе чухаючи макітру.

Колобок згадав, що тварини не знають цифри й букви, аж трішечки розгубився, але швидко опанував себе.

- Так. Зрозуміло. Показуй на кнопки, а я тобі скажу ця чи ні.

Мавпа почала тицяти пальцем на кнопки, з третього разу показав на нуль і коли Колобок сказав “так” він на неї натиснув. Ліфт почав рух угору, від чого всіх трішки присіли.

Коли циферблат над дверима в середині ліфту показав нуль, двері знову роз’їхалися. В коридорі також як і внизу слабо жевріли лампи. Єнот обережно визирнув з ліфту, “Нікого”: - відзвітував. Вони всі тихенько висипались в коридор, з цокотом копитець і легким прошкрябуванням кігтів по кахельній підлозі, не видаючи більше жодного звуку.

- Так, друзі. - звернувся Колобок пошепки - Посидимо тихенько, поки наші менші товариші не засліплять і цього охоронця. Мілкото, таж сама процедура, такіж самі кабелі, пам’ятаєте?

- Ображаєш, друже, звісно ж пам'ятаємо. Рото, готуємо хвости й вуса, за мною бігом! - і ті ж самі щурі і миші побігли зачищати дорогу від очей небажаного спостерігача. Десь через довгі десять хвилин тихенько гукнув з далеку - Готово, можете йти!

Коридор нульового поверху майже ні чим не відрізнявся від підвального, з якого вони піднялися, тільки двері кімнат були не металеві, а звичайні дерев’яні під лаком. Неонові лампи ледь жевріли по одній через три, і з тих що горіли, деякі мерехтіли з поклацуванням в лампах, від чого Колобка знову вхопила жуть, як і першого дня, коли він роздивлявся ці лампи з пластикового контейнеру-переноски.

Він згадав, як його несли цими коридорами, і почав відмотувати спогади, як наче відеокасету в реверсі зворотньої перемотки. Він повів своїх друзів тим же шляхом в зворотньому напрямку. В коридорі ні кого не було. Колобок знав, що верхні поверхи, починаючи з нульового, охороняє інший сторож, з яким він не був знайомим. Він вирішив поквапитися, доки їх не помітили, або поки охоронець не пішов робити обхід, щоб вияснити, чому його монітори осліпли.

Вже зовсім скоро юрба тварин опинилися біля вхідних дверей. Федір взявся за ручку, повернув до низу і почав штовхати її, але ні чого не відбулося. Двері зціплено трохи хитнулися і намертво стали на місце. До Колобка дійшло, двері були замкнені на ключ, ключ у охоронця, якого він не знає, який їх усіх зажене в зворотньому напрямку. Від однієї тільки думки про це його почала накривати паніка.

- Що, все пропало? - розгублено запитав Ліший.

- Невже все було зроблено дарма. - з розпачем в голосі пробурмотіла Ганна Степанівна. Хтось іще почав був щось казати, як Колобок швидко себе опанував і різко обірвав.

- Так, друзі, без паніки, носи не супити. Нас ще не застукали, час поки що є, як і шанс опинитися на волі.

- І що тоді пропонуєш робити? - Запитав Федір.

- В першу чергу заспокоїтись і дати мені подумати.

Колобок оглянувся по сторонам, повернувся до коридору і дивився в другий кінець прослизнувши поглядом по дверям.

- Одна думка є. Треба пройтися коридором і перевірити всі двері, можливо є не замкнені. Якщо мене пам’ять не підводить, з вулиці вікна  були без грат. Отже, якщо хоч одні двері не замкнені, то виберемося через вікно. Федоре, Ліший, перевіряйте двері, хутчіш.

Шимпанзе почав по одній стороні крутити і смикати ручки дверей, а єнот по другій, йому боло трохи важко підтягуватися, та Ганна Степанівна підійшла ззаду.

- Сідай на мене, так буде швидше.

Перші декілька дверей було замкнено.

Десь далеченько, можливо на сходовому майданчику, відчулись віддалені кроки, і у Колобка з кожною парою дверей надія все гасла і гасла. Звуки кроків наближалися, ставали гучнішими, і кожен крок відбивався у Колобка в середині, в очах почало темніти. Стук, стук, стук... Зараз, ось ось вийде із-за кута. Всі завмерли, дивилися в бік крокуючого, було чутно як барабанять їхні серця. Їхні подихи майже зупинилися, як раптом під рукою Федора ручка дверей нагнулася і клацнув язичок в замку, і двері відчинились.