Колобок

КОЛОБОК

з'явився на світ

1

Був теплий весняний ранок. В будинку, де жили старенькі бабця з дідом, було не дуже світло. Освітленням слугували лише невеличкі вікна, через які потрапляли в приміщення теплі, квітневі сонячні промінця. По кухні метушилася заклопотана старенька, трішечки пухкенька, не високого зросту бабуся, з миловидним, пронизаним глибокими зморшками обличам.

Бабця короткими перебіжками, перекачуючись з боку на бік, наче кругленька піклуюча качечка, шниряє з одного місця в інше. Заглядала в кожну щилинку, наче її діточки граються із нею в схованки. Вдягнена була в старенький вільвєтовий халат вигорілого блідо-рожевого кольору, на якому ледь відрізнялися чи то троянди, чи якісь інші безформні квітки, які більш нагадували великі клякси. По верх халату був накинутий сірий фартух по якому хаотично розповзлися темно-сині латки різних форм і розмірів. Голова вбрана в біло-сіру хустинку з такими ж як і на халаті побляклими блідо-блакитними, ледь розпізнаними від своєї стародавності візерунками.

Бабця снувала поміж столами і тумбами, від дверці до дверці, заглядувала в кожен закуток та на кожну полицю, промацувала руками в надії знайти хоч би які залишки, хоч би чогось їстівного, з чого можна б було хоч щось приготувати по поїсти, та все хитала головою дивлячись на оті всі порожні, вкриті павутинням кухонні меблі та приладдя. Знову похитуючи головою в розпачі, вона дістала невеличкий мідний таз і почала в нього вигортати рукою залишки різних круп та зернинок, потім дійшла і до рундука, в якому вони з дідом завжди зберігали борошно, вона його перевірила в останню чергу. Погреблася в ньому руками збираючи останні жменьки, дрібки, а згодом і крихти борошна.

Бабця покрутила, повертіла трішки припудрений борошном мідний таз, в якому пересипалася борошнисто-крупинчата суміш, добавила трішки солі та останню дрібку цукру, плюхнула трішки води та прийнялася вимішувати тісто.

Коли тісто було вимішене, бабця виліпила невеличкий кругляш, розміром з невеличкий гарбузик, і потім прокатала отой ком по тазу, а потім по столу збираючи останні крихіточки борошна.

Доки бабця вовтузилась з тістом в хату зайшов її чоловік. Це був теж не високого зросту, худенький, трішечки згорблений дід, на голові відблискувала лисина обрамлена колом сивого, коротко постриженного аби як волосся. Вдягнений був в старі мішкуваті, з випираючими колінами коричневі  штани, з такими ж латками як і бабин фартук. Стара в'язана, розтягнута майже до колін, темно синя кофта з розлахміченими драними нитками на манжетах рукавів. В  одній руці дід ніс охапку дров, а іншою тримався за хворий поперек. Підійшов трохи кульгаючи до печі і висипав дрова на підлогу.

-Зовсім ні чого не залишилось. По вигрібала де тільки можна все, та на скребла на ось цю невеличку хлібинку – промовила стурбовано бабця – як далі жити? Що далі будемо їсти? Були б хоча б діти, то вони нам хоч чим допомагали б, а так, я не знаю що будемо робити далі – крутить в руках краєчок фартуху бабуся з сумним виразом обличча.

- Ну ні чого стара, якось переживемо. Вже весна, скоро города будемо садити, насіння різне ще є, город нас і прогодує, а доки перші врожаї дадуть про себе знати, я буду рибу ловити та петлі на зайця ставити, а ти по гриби будеш ходить, і буде нам що їсти, а коли б ще діти були то і їх довелося б годувати, а це люба моя, зайві роти. Так що не так вже все й страшно і безнадійно, тож якщо бог не дав нам дітей знач така в нас із тобою доля – відповідає дід – ти згадай як ми раніше жили, і часи були тяжкі, та ми все одно якось викручувалися, і жили доволі добре – взяв бабині руки в свої, й дивиться їй в очі добрим поглядом продовжуючи лагідно – ми бабцю, всяке переживали, і це переживемо, ось побачиш, все буде добре. Так що жінко, розтопи вже піч та зпечи вже той буханець, якось до завтра вже його розтягнемо, а завтра я піду рибалити, ось так і переживемо.

- Ох рибалко ти старий недороблений – вириваючи свої руки з дідових продовжила стара жінка – от добре тобі, все в тебе гаразд, все в тебе добре і все «не страшно», все в тебе так просто. А я так не можу! Як погляну я на оті всі пусті столи й комірки, в яких хоч шаром прокоти, та і в грудях починає здавлювати. Годі вже. Сам розпалюй ту пічку, а я спечу вже того хліба, в нас ще трохи сушки залишилося зварю компоту, от і буде в нас майже буржуйский сніданок.

Так вони і зробили.

Коли по хаті почав розноситись аромат свіжої духмяної випічки, бабця вирішила що хліб вже готовий та витягла його з печи. Хлібина вийшла напрочуд гарною, майже ідеально круглої форми з гарненькою рум'яною скоринкою. Вона поклала хлібину на підвіконня заслане старим запраним за роки рушником, збризнула водою з криниці і від хліба здійнявся наповнений ароматом пар. Накрила зверху таким самим стародавнім рушником, щоб скоринка стала м'якенькою і приємною на смак.

2

На дворі за свестів сильний вітер. Хмари почали збиватися в кучу. Небо стало похмурим і загрозливо почало темніти. Повітря почало наповнюватись вологою свіжістю та запахом вороже насувающим, загрожуючим перерости у грізний буревій.

Кружляюче по вітру над землею старе опале листя все норовить залетіти через вікно у хату, та ударяючись об скло разом із вітром відлітають, і перш ніж впасти на землю вітер підхоплює знову і несе його далі.

Яскраві блискавки пронизували небо, немов проростали корінням, освітлювали спалахами все навкруги, а гуркоти грому прокотилися небом, немов його роздирають на шматки виливаючи всю накопичену десь там поза хмарами всю небесну воду.

Не на жарт розгулявшись, вітер почав зривати закріпленні ставні вікон старої нахиленої хатинки. Одну ставню зірвало і почало ним ляскати об відчинене вікно.

Вітер почав вдувати у вікно на якому лежав хліб та здув із нього рушника. Від поривів вітру хліб на підвіконні почало трішки хитати і ледь не падає, та раптом черговий всплеск засліплючої блискавки хлиснув пронизуючи наскрізь хлібину, зпопілив під ним тканину та пропалив підвіконня.