Життя невимушене, чисте,
Любові сповнені реалі.
Ти розмальовуєш барвисто,
Береш незнані акварелі.
І, сколихнувши світ рукою,
Махнувши пензлем, ти летиш,
Ти над людьми і над собою,
Губами тих шепотиш…
Незнаних горизонтів обрій
Виписуєш на полотні.
Ти маляр, скульптор, геній знаний,
І віра в чудо ще в тобі.
Та прийде біль і відчай в серце,
Любов прикриє очі в тобі,
Ти знайдеш тихе темне місце
І там згниєш в своїй біді.
Так, це жорстоко, але правда.
Ти ще не знаєш це життя,
Що враз піднесе до неба,
А потім кине в забуття.