У горнятку чорна кава -
Це, напевно, смуток.
Дівчина була, як пава.
А тепер, як курка -
Полохлива і сумна,
Щось постійно квокче.
Та чи є її вина
В тому, що лиш щастя хоче.
Хто ж тепер розправить крила,
Пригорне, потішить?
Вчора лиш була кохана,
А тепер на долю грішить.
Квилить, що нема світанку,
І всі зорі згасли.
Їй би дотерпіть до ранку,
І руки не скласти.
Та за темною ніченькою
Вийде ясне сонце.
Розійдуться темні хмари,
І ніхто не заголосить.
Розправить жінка свої крила
Та майне у небо.
Щоби люди не судили,
Все буде, як треба.
Буде доля і кохання,
Прийде щастя, радість.
Їй би дотерпіть до ранку -
Пережить, не згаснуть...