Розділ 17. Якби я міг врятувати світ

Розділ 17. Якби я міг врятувати світ

Фенікс швидко зробив усе, що потребувало чоловічої руки та вони разом пішли до кафе, яке було неподалік.

У Олександра було таке відчуття, що у нього виросли крила, що він не ходить, а літає, що всередині нього розцвіла якась вогняна квітка та дарує тепло. Не було таких моментів з Юлею, не було.

Хоч були знайомі тільки кілька днів, але Любов полонила настільки, що усі думки були тільки про неї. Не раз згадував та наспівував  пісню Pianoboy «Кохання».

«Якби я міг врятувати світ,

Ім’ям назвав би твоїм!

Зробив би так, щоб все навкруги

Завжди співало ним

І дихало твоїм коханням!

Тепер я знаю, це кохання!

Ти моє вперше і востаннє!

Тобі так личить моє кохання!

Якби я міг долати час,

Я б золотий вік знайшов,

Спитати всіх тих фараонів і богів,

Чому зі мною ти,

Вся з ніг до голови з кохання!

Тепер я знаю, це кохання!

Ти моє вперше і востаннє!

Тобі так личить моє кохання!

Для нас з тобою

Цей велетенський світ

Стає такий легкий -

Розправим крила і полетим!

Кохання!

Ми разом творимо кохання!

Це наше перше і останнє

Кохання!..»

Він щодня зустрічав Любов після роботи. На вихідних вони разом ходили в кіно, Олександр навіть Ларису Іванівну вмовив піти з ними на узбережжя та погодувати чайок.

Життя обох змінилося, здавалося, що зима відступала, що лютий перестає лютувати та вже відчувається подих весни.

Фенікс щоразу придумував якийсь невеликий сюрприз для Люби: квіти, іграшки, календарики... Йому хотілося її постійно дивувати. Олександр щоразу радів, коли бачив її усмішку. Він і сам почав усміхатися частіше. Був привід, була Любов...

Вони часто сиділи у невеликому ресторані, далі від людей, Фенікс тримав її долоньки у своїх руках. Так багато хотів сказати, але коли починав, усі слова розбігалися та не міг зліпити речення до купи.

Любі не потрібні були слова, їй вистачало вчинків, поглядів, ставлення. Вона також була у передчутті весни. У її кабінеті стояли квіти, які навіть ароматом нагадували про Фенікса. У кімнаті були речі, які він подарував. Лариса Іванівна не засуджувала, а підтримувала. Вона прийняла Фенікса та раділа, що він зустрівся на життєвому шляху Люби.

Попри тривоги та часті обстріли, Любов відчувала себе захищеною. Ніби невидимий щит обороняв її від усього на світі.

Вони раділи життю, не обговорювали жодних планів, але Люба рахувала дні до дня Х, до дня, коли він мав їхати знову на нуль...

Люба з Катериною не обговорювали нічого, але чим ближче до дня Х, тим сумнішими ставали їх очі. Вони розуміли одна одну, як ніхто. Про це не говорять, це відчувають, це пульсує у грудях.

Люба якраз вела урок у шостому класі, як її телефон почав вібрувати, сповіщаючи про вхідний дзвінок. На екрані з’явилася картинка з вогняним птахом. Олександр добре вивчив розклад Люби та телефонував, чи писав тільки у час перерв. Серце кольнуло, передчуваючи щось недобре. Не став би він так просто телефонувати, не став...