Розділ 16. Різнобарвні салюти коханню

Розділ 16. Різнобарвні салюти коханню

Олександр сів до своєї автівки щасливий. Він підняв голову вверх та побачив, що у вікні квартири, де він був горить тьмяний вогник свічки. Якби міг, то в той момент запалив би зорі, запустив би феєрверки, аби освітити все, щоб усі знали, яка на світі живе Любов. Серце вирвалося з грудей.

Він обіцяв, що завтра допоможе татові на СТО, але плани змінилися. Завтра він йде до школи. Стоп! А в якій школі працює Люба? Як їй зателефонувати, якщо він не має її номеру?

– От, телепень! – вдарив себе по лобу Фенікс.

Піти до квартири знову? Але ж двері зачинені на засув. Не факт, що люди, які будуть виходити, чи заходити з будинку, його впустять. Що ж робити?! Ото ж голова дірява! Найважливіше так і не запитав...

– Батя! – аж підскочив на сидінні Олександр. – Він знає Любу. Його Катерина разом з Любочкою сітки плетуть!

Фенікс швидко набрав номер Баті та виклав, як на духу все, як є. Командир сказав, що надішле йому номер телефону Люби, бо в нього немає, але в Катрусі точно є. Фенікс видихнув із полегшенням та навіть не відповів на жарти Баті, що тепер пропала його служба, що дівчина запала йому в око.

Фенікс розірвав дзвінок та чекав, на його думку, цілу вічність, поки Батя надіслав жаданий номер телефону.

Олександр вирішив, що мусить одразу домовилися про зустріч тут і зараз, бо хоче побачити Любу вже завтра.

Телефон блимнув сповіщенням і Фенікс одразу відкрив повідомлення й набрав номер Любові.

– Добрий вечір! – привітався знову Фенікс. – Це Олександр. Мені номер дав Батя. О котрій мені завтра приїхати до школи та за якою адресою? – видав одразу все на одному подиху.

– Добрий вечір. Краще після п’ятнадцятої, щоб діти пішли додому. Бо стукіт буде заважати проводити уроки. Але якщо є така можливість, – спохопилася Люба, бо розуміла, що у чоловіка можуть бути свої плани. – Можна у будь-який час.

– Я буду о п’ятнадцятій. За якою адресою приїхати? – уточнив.

Люба назвала адресу та порадила, де краще залишити машину.

– А ми могли б після того, як я все зроблю, кудись піти? У кафе? Чи в кіно? – таки наважився Фенікс.

– Добре, – погодилася Люба, а Фенікс вже літав у хмарах. – Завтра й вирішимо, куди піти. Добраніч!

– Тихої ночі, – відповів Олекса.

Фенікс поїхав до батьків, але по дорозі, придбав букет для мами. Не так часто він радував її подарунками. То часу не було, то служба, а дарма! Треба виправляти ситуацію. Купив букет гербер.

– Мої улюблені, дякую! – поцілувала жінка сина у скроню. – Я забула про якесь свято? З якої нагоди?

– Просто захотілося тебе порадувати, – відповів Олександр.

– Тобі вдалося.

– Як усе пройшло? – поставив стратегічне питання тато, але не викривав, що у сина було побачення. Захоче – сам розповість.

– Усе чудово! – усміхаючись відповів Олександр.

– Це добре, що все чудово.

– Тату, я тобі завтра інструмент віддам. Мені ще він потрібен, – попередив батька Олександр.

– Без питань.

– О! Мені ще тебе дещо подарували, – мовив Фенікс та дістав пакет з риболовними снастями. З пакету випала вишита сорочка.

– Яка краса! Це ж ручна робота! – примітила усе матів Олександра.

– Так, це подарунок, – відповів Олександр та взяв з маминих рук сорочку.

– Ого, яка блешня! Я шукав її на Старокінному, на блошиних ринках, а ти її приніс! Оце удача! – радів риболовним прибамбацам тато Олександра. – То, може, на риболовлю сходимо?

– Обов’язково, але не завтра, – відповів Фенікс.

– Та я вже зрозумів, що твої плани на завтра не порушить і кінець світу, – усміхнувся тато, щиро радіючи за сина.

Коли Олександр поїхав, дружина таки випитала у чоловіка про що вони говорили натяками та також раділа за сина. Невже крізь книгу лютого таки проросте квітка надії та кохання?

Перед тим як прийти до школи, Фенікс заїхав до квіткового. Він вирішив, що варто придбати квіти, але не букет, аби не привертати увагу колег Люби.

Якраз о п’ятнадцятій дзвінок сповістив, що сьомий урок закінчився та юрба щаслива з дітей ледь не збила з ніг Фенікса, який увійшов до школи. Люба попередила охоронця, що до неї мають прийти. Чоловік провів Олександра до кабінету Люби. Якраз останні учні прощалися та виходили з класу.

– Вітаю! Прибув та готовий до роботи, – відрапортував Олександр.

– Вітаю! – тепло усміхнулася Люба. – Ось стенди, їх треба робити. Драбину можна взяти на першому поверсі у завгоспа.

– Любочко, ти йдеш? – зазирнула до кабінету пухкенька Віра. – Ой, добрий день!

– Вибач, я пізніше піду. Олександр погодився допомогти зі стендами, – відповіла Люба.

– Ой, і мені треба стенди повісити, – з’явилась голова Аліни.

– Та які стенди? В тебе голі стіни в кабінеті. Йди собі, – огризнулася Віра до Аліни.