Стану твоїм феніксом

Розділ 12. Загорілися в безодні

Розділ 12. Загорілися в безодні

Фенікс аж похитнувся, бо перед очима пішли темні плями, а у голові запаморочилося, а ноги не хотіли тримати. Серце стислося так, що не давало робити вдих. Коли дізнався про Юлю, не так боляче було.

Зміни у стані побратима помітив Батя. Він зрозумів, що не все сказав та продовжив своє пояснення.

– Люба живе з матір’ю її нареченого, який загинув. Він отримав орден «Героя» посмертно, – додав Батя.

Наче крізь туман Фенікс почув слова, які відроджували його до життя.

– Загинув? – перепитав Олександр.

– Так. Близько двох років тому. Люба приїхала з Харкова до Одеси, бо її батьки загинули у розбомбленому будинку. Вона лишилася живою, бо вийшла за продуктами, – пояснив Батя. – Любочка порядна та добра. Не один вже до неї залицявся, бо бачив, що дівчина хороша, але жоден не викликав й половини емоцій, як ти. Вважай, що тобі пощастило. Завтра зроби усе правильно. Не мені тебе вчити, як зцілити розбите серце. Ти вже через це пройшов.

– Дякую, – мовив Олександр та поплескав Батю по плечах. Феніксу стало так соромно, що зміг подумати погано про Любу. Він попрощався з побратимами, які вже також почали збиратися та вийшов на вулицю, де біля виходу з ресторану чекав на Любу.

– Ой, а ви й мене не підвезете? – неочікувано запитала Аліна, яка вийшла з ресторану раніше, ніж Любов.

– Я підвезу, – відповів побратим Фенікса на ім’я Музикант. Усі бачили зародження чогось особливого між цією парою, от не вистачало тільки, щоб вона влізла!

– Ой, дякую, – зраділа Аліна та пішла з Музикантом.

Незабаром з ресторану вийшла й Любочка з колегами. Батя домовився, що підвезе директорку з іншими колегами Люби. Хлопці сказали, що самі дістануться додому.

Фенікс відкрив дверцята перед Любою. Вона підняла на нього свої очі і він знову завис на кілька секунд. У голові пульсувала пісня «Очі» Артема Пивоварова та Quest Pistols.

«Глянь їй в очі її

Глянь!»

Живі надії

Там блищать в широтах в морі

Огоньки – небесні зорі.

Глянь їй в очі її

Глянь! Пишні вії

Загорілися в безодні

Згага щастя, згага волі.»

– До понеділка, – чийсь голос вирвав Фенікса та Любу з полону очей один одного. Любов сіла на пасажирське крісло.

У салоні на якийсь час запанувала тиша. Фенікс розгубився. Про що запитати? Що розповісти?

Люба назвала адресу сама та сиділа тихо.

– То о котрій мені завтра краще прийти? – таки наважився запитати Фенікс, коли автівка зупинилася біля під’їзду, де жила Люба.

– Чи буде зручно близько дванадцятої? Запитала Любов.

– Так. О дванадцятій буду.

– Квартира номер тридцять шість. Третій поверх, – додала Люба.

Фенікс відкрив вийшов разом з Любою, попрощався, проводив поглядом її до дверей під’їзду. Люба обернулася, усміхнулася та помахала. Фенікс стояв щасливий. Усмішка Люби дала надію. Надію на те, що все буде добре.

Фенікс їхав додому та наспівував мелодію Океану Ельзи «Все буде добре».

«Я пам’ятаю час, коли лиш починався світ

Хто міг, той підіймався та йшов

Ішов собі високо в гори, взявши у похід

Свою надію сильну, як любов.

Що все буде добре

Для кожного з нас,

Що все буде добре

Настане наш час.

Я бачив, як навколо нас і долі, і вогні

Все далі й далі змінювали світ

І ми все вище, бо в долині небо не таке