Розділ 11. Небо сяє сонцем для тебе

Розділ 11. Небо сяє сонцем для тебе

Любов тільки зараз помітила, що на вулиці вже стемніло. Це ж скільки часу сплинуло? Ото ж захопилася! Але в обіймах Фенікса та під прицілом його волошкових очей було так добре.

– Готовий оголосити переможців нашого пісенного конкурсу, – мовив ведучий, знову вириваючи Любу зі своїх роздумів. – Я чув, як ви щоразу підтримували учасників, та роблю висновок, що фіналістами конкурсу є Любов та Фенікс.

Почулися гучні оплески підтримки знову. Усі в залі побачили та відчули зв’язок, який був між цими двома. Їхні пісні, проникливе виконання, були історіями життя, які кожен присутній переживав разом з ними.

– Вітаю переможців! – ще раз оголосив ведучий та підійшов до пари. – Що скажете? – звернувся до Олександра.

– Я думаю, що перемогла Любов! – впевнено відповів Фенікс.

Його відповідь прозвучала двозначно та символічно.

– А я думаю, що переможе кохання! – мовив ведучий. – Не дарма ж сьогодні День закоханих. Прошу переможницю виконати для нас пісню.

Люба кивнула. Вона зраділа перемозі, бо зрозуміла, що це не просто перемога у пісенному конкурсі, а перемога над своїми страхами, комплексами, минулим.

Для фінального виконання Любов обрала пісню Наталі Могилевської «Я весна».

Фенікс зачаровано дивився на неї. Він хотів би, щоб ця пісня не закінчувалася, та вже шукав привід, аби продовжити знайомство.

«Я весна, світла й ясна

Я прилечу за тобою

Хай зима буде сама

Я обіймаю любов’ю

Я весна, світла й ясна

Я прилечу за тобою

Хай зима буде сама

Я обіймаю любов’ю.

Небо сяє сонцем для тебе

І на душі так тепло, розквітає весна

Місто прокидатись не хоче

Тихо мрію щоночі, як набридла зима.

Я весна, світла й ясна

Я прилечу за тобою

Хай зима буде сама

Я обіймаю любов’ю

Я весна, світла й ясна

Я прилечу за тобою

Хай зима буде сама

Я обіймаю любов’ю»

Від ведучого Любов отримала велику коробку цукерок у формі серця та кульки-серденька.

Фенікс шукав привід підійти та взяти номер телефону Люби, але його випередив Батя.

– Любочко, вітаю тебе! – щиро мовив чоловік. – Хоч перемогла ти мого Фенікса, але я радий такому суперництву, хай переможе Любов! – знову повторив та хитро усміхнувся чоловік.

– Дякую, – відповіла Люба.

– Як Лариса Іванівна? – запитав Батя.

– Дякую, краще. Вже ходить, хоч і з паличкою, але сама. Єдине, що кран у кухні тече. Викликали майстра з ЖЕКу, але майже усіх працівників забрали, не встигають справлятися, – відповіла Любов.

– Та це без проблем. У нашого Фенікса золоті руки! Він усі наші машини із закритими очима розбирав та збирав, що для нього той кран! – радо вчепився у можливість відправити Олександра до Люби Батя.

– А це зручно? – запитала Люба та поглянула за спину Баті, де стояв Фенікс.

Люба й сама хотіла продовження знайомства. Вона розуміла, що не зможе забути ті волошкові очі, але не знала, як зробити перший крок, аби не здатися нахабною, чи нав’язливою.

– Фенікс зараз у відпустці до середини березня, то зможе підійти, – відповів за побратима Батя, вирішуючи за нього.

– А що він сам скаже? Чи накази керівництва не обговорюються? – усміхнулась Любов та знову заглянула за спину Баті.

– Феніксе, чого стоїш, як засватаний? Коли можеш допомогти Любі з краном? – запитав Батя Фенікса, який розгубився та мовчав.

– Та завтра ж зможу. Скажіть, коли та куди приїхати. Я допоможу, – нарешті отямився Олександр.

– А ти підвези сьогодні Любу, от і знатимеш, куди завтра їхати, – запропонував Батя, «влаштовуючи життя» Фенікса.

– Підвезу, куди скаже, – відповів Фенікс.

– Любочко, передавай вітання від мене Ларисі Іванівні та побажання міцного здоров’я. Завтра Фенікс усе полагодить, а сьогодні підвезе тебе, – усміхаючись, мовив Батя. – Я вже не дочекаюся, коли ми з тобою дуетом заспіваємо, як ти обіцяла. Лишилося тільки перемоги дочекатися.

– Обов’язково дочекаємося! – впевнено відповіла Люба. – Я зараз швидко зберуся, – мовила Люба, поглянувши на Фенікса.

Любов бачила, ЯК він дивився на неї, вона залилася рум’янцем та пішла одягати верхній одяг та взяти сумочку. У їх голові звучали слова: