Розділ 10. Весна прийде нехай

Розділ 10. Весна прийде нехай

Люба була сором’язливою людиною та не надто любила надмірну увагу, а тут пісню співають для неї. Те, що пісня у виконанні Фенікса звучить саме для неї, що «він чекає на неї», стало зрозуміло їй та всім у залі. Любов не відвела погляду знову. Її підтримка виявлялася в усьому: у погляді, у рухах, у тому, що підспівувала приспів.

Усі замовкли в очікуванні пісні, коли прийшла її черга співати.

Любов обрала ліричну пісню «Тримай» Христини Соловій. То була не просто відповідь, а згода на посил, який  зробив своєю піснею Фенікс.

«Як тобі сказати?

Без тебе не можу спати.

І місяць по кімнаті

Розкинув сатин

Очі тобі зав’яжу

І серце своє покажу

Тобі про все розкажу

З настінних картин

Тримай мене міцно

Одною рукою

Так сильно і ніжно

Вбивай мене...

Віддай мені муку

Своїми руками

Моїми губами лікуй

Лікуй себе...

Посеред моєї хати

На мене будеш кричати

Бо як же тобі порвати

І в серці сліди

Чи чуєш, як страшно

Мені у полоні?

Як в твоїх долонях –

Нема так ніде

І крила так важко

Розправити пташці

Коли бідолашку

Погубить любов...

Тримай мене міцно

Одною рукою

Так сильно і ніжно

Вбивай мене...

Віддай мені муку

Своїми руками

Моїми губами лікуй

Лікуй себе...»

Коли Люба виконувала пісню, Олександр ледь стримував себе, аби не підійти та не обійняти її. То було таке ніжне, таке щире виконання, що все відходило на інший план. Здавалося, що Фенікс готовий «лікувати себе», «лікувати їх обох».

– А зараз я пропоную учасникам об’єднатися у дуети та виконати пісню разом» – запропонував ведучий, заздалегідь розуміючи, який вибір зроблять Люба та Фенікс.

Олександр ближче підійшов до Люби та вперше звернувся до неї, не піснею.

– Привіт, – чомусь сказав він, розгубившись та вже у думках сварив себе.

– Вітаю, – усміхнулась Любов.

– «Океан Ельзи»? – поставив єдине запитання Олександр.

– Саме це й хотіла запропонувати, – відповіла Любов.

Вони не обговорювали назву пісні, бо для обох знаковою та улюбленою була пісня Святослава Вакарчука «Обійми».

Вони разом почали співати пісню, але не перекрикуючи, не перетягуючи ковдру один на одного, як це робили попередні дві пари. Їх голоси та душі поєдналися та доповнювали один одного.

«Коли настане день,

Закінчиться війна,

Там загубив себе,

Побачив аж до дна.

Обійми мене, обійми мене, обійми

Так лагідно і не пускай.

Обійми мене, обійми мене, обійми

Твоя весна прийде нехай.

І от моя душа

Складає зброю вниз,

Невже таки вона

Так хоче теплих сліз?

Обійми... Обійми мене.

Обійми мене, обійми мене, обійми

І більше так не відпускай.

Обійми мене, обійми мене, обійми

Твоя весна прийде нехай.»

У їх виконанні було стільки надії, тепла, сподівань та любові, що зала знову завмерла та кожному здалося, що таки «настане день, закінчиться війна...»

Фенікс настільки осмілів, що на приспіві обійняв Любу, виконуючи слова пісні. Пара мала такий органічний вигляд, а обіймах Фенікса Любі було так затишно, що ніхто не хотів, щоб пісня закінчувалася. Вони так і стояли ще кілька миттєвостей у обіймах один одного, коли пісня закінчилася.