Розділ 9. Він чекає на неї

Розділ 9. Він чекає на неї

Батя не знав жінку, не знав хто вона, її життя, але чомусь захотілося допомогти.

– Маєте де зупинитися? – запитав чоловік.

– Ні. Їдемо у порожнечу, – сумно відповіла Катерина. – Чоловік пішов з родини, коли другому сину виповнилося п’ять років. Квартира ще батьківська була. Батьки вже давно померли. Сама побут тягнула, а тепер...

– Добрі люди знайдуться, – заспокоїв жінку Батя.

Він не розумів: як міг чоловік покинути таку гарну жінку ще й з двома дітьми?! Хто б йому самому мізки у свій час вправив, то й сам, може, вже б онуків няньчив, але життя...

Коли приїхали у безпечне місце, Батя написав на клаптику паперу свою адресу та ім’я сусідки, яка мала ключі від його квартири. Щось було у цій жінці, що змусило допомогти. Тоді не думав, що вона може винести якісь цінні речі, зробити якісь махінації з його житлом. Він вже давно зрозумів, що головне – життя! Його треба цінувати, його треба берегти. От і він вирішив зберегти та полегшити життя Катерини та її дітей.

Коли дав адресу та настанови, то Катерина здивовано поглянула на нього.

– Правда? Свою квартиру? І не боїтеся, що я шахрайка, що пограбую? – не вірила своєму щастю жінка.

– Гроші та техніка – ніщо, а найбільша шахрайка, яка може пограбувати – смерть, – відповів Батя. – Ви мені приємність зробите, що квартира не буде стояти порожньою. Буду радий, якщо колись напишете, як і що. В мене поряд сусідка живе старенька, їй поміч потрібна.

– Дякую, – мовила Катерина. – Можна я вас обійму?

– Так, – розгубився Батя, бо Катерина зробила крок вперед і його руки самі обійняли її, створюючи найміцнішу броню.

Батя не розумів свої почуття. Як один день зміг перевернути усе його життя?!

З того моменту він почав ще більше цінувати своє життя, бо тепер його чекали...

Коли з Феніксом тоді потрапив під обстріл та дивився у блакитне небо, відчував свій кінець, але саме обличчя «чорнобрової», її очі змусили у той момент прийти до тями.

Пам’ятав, як написав у госпіталі Каті, що потрапив і під обстріл та через це не виходив на зв’язок. Вже наступного дня почув, як під палатою хтось свариться. Його здивуванню не було меж, коли двері відчинилися і на порозі з’явилася «чорноброва», яка таки виграла у боротьбі з медсестрою та прорвалася до його палати. З такою жінкою, хоч у розвідку йти!

– Що ж ви так себе не бережете? – тихо запитала Катя, сівши на краєчок ліжка, коли медсестра пішла у своїх справах.

– Та немає ж заради кого, – відверто зізнався Батя.

– А ми? – тихо запитала жінка.

– Добре, берегтиму.

– Матвій знайшов вашу колекцію монет та дуже зацікавився нею. Я його сварила, щоб не брав, але не вгледіла, – зізналася Катерина.

Батя згадував, як після того щодня звітував своїй войовничій «чорнобровій», яка поставила на вуха усю лікарню. Вогонь, а не жінка.

От і зараз, співаючи, Батя думав про свою «чорноброву». Тепер він вже точно міг назвати її своєю. Після госпіталю отримав місяць на реабілітацію. То був найкращий місяць у його житті. Тоді не пізнав свою квартиру. Холостяцький барліг, Катря перетворила на затишне гніздечко. Ще ніколи у його квартирі не пахло так смачно борщем із пампушками та пирогом з вишнями.

– Бятя, а що це ти підігруєш нашим конкурентам? – запитав Барс, коли чоловік повернувся до свого столика.

– То не конкуренти, а наші союзники. Ти поглянь на нашого Фенікса, як він на Любу дивиться, – відповів Батя.

– Угу, я бачив, як він тебе поглядом спопеляв, як ти з Любою співав, – усміхнувся побратим з позивним «Дикий».

– А наступна наша пісня буде про кохання. Саме про кохання, – оголосив ведучий.

Знову Фенікс обрав першим пісню. Хотілося зараз і тут розповісти цією піснею про свої сподівання та стан, який розбудила ВОНА.

Олександр почав співати пісню Олександра Пономарьова на слова Святослава Вакарчука «Він чекає на неї».

«Він любить косити газони,

Вона любить збирати квіти,

Він не знає, де діти гроші,

А у неї голодні діти.

Вона встане і піде в місто,

Щоб шукати нової долі,

А він полетить у далі –

У нього своя неволя.

Але він чекає на неї,

Він чекає на неї,

Він так давно чекає на неї,

Чекає завжди!»

Фенікс співав та дивився прямісінько на Любу. Не криючись, а карбуючи кожне слово...